Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Кралюк Великий науковий проект

Скачать книгу

мало слово «отаман» (атаман), що означало батько людей, провідник. Принаймні воно поширене в тюркських етносів.

      Схоже, половецький чинник відіграв певну роль у становленні українського козацтва. На це звертав увагу Лев Гумільов125. Слово «козак» зустрічається в «Кодексі куманікус», а також низка ключових суспільних термінів козацтва має половецьке походження.

      Деякі українські шляхетські роди, ймовірно, походили з половців. Хоча іноді важко розмежувати половецьке й татарське. Зрештою, значна частина половців пізніше «стала татарами». Принаймні вважається, що половці відіграли помітну роль у становленні кримськотатарського етносу.

      Відносно значне поширення в Україні мало прізвище Половець. Навіть героями відомого роману Юрія Яновського «Вершники» є представники роду Половців.

      Також половці чимало «наслідили» в українській топоніміці126.

      Існувало й існує в Україні низка населених пунктів з назвами Половці, Половичі, Половецьке або похідні від них. На половецьке походження вказують також топоніми Куманів, Куманівка, Куманівці, Китайгород. Ймовірно, таке ж походження мають назви Умань (від куман), Зміїв, Ізюм. Найбільше половецьких топонімів зафіксовано на теренах Центральної України й Поділля.

      Вплив половців на українську культуру й загалом на український етногенез досліджено мало. На це є різні причини. Практично немає інституції чи інституцій, які б системно займалися цим питанням. Адже половці «зникли», розчинилися серед інших етносів. Державних народів, які б декларували своїх спадкоємців від них, немає. Хоча, в принципі, на це могли б претендувати українці. Правда, є бездержавні народи, що вважають половців своїми предками. Це – киримли (кримські татари), гагаузи й караїми. Однак через свою нечисленність і бездержавність вони не мають дослідницьких інституцій, де б розглядалася історія й культура половців, їхній вплив на інші народи.

      Та справа не лише в цьому. Під впливом «Слова о полку Ігоревім» в українській культурі, як і в культурах інших східнослов’янських народів, сформувався сильний антиполовецький дискурс127. Не будемо зараз вдаватися в дискусію, чи є автентичним «Слово…», чи воно – породження російських політиків кінця XVIII ст. На нашу думку, більш імовірним є друге128. Одне безсумнівно: цей твір з численними інтерпретаціями (як науковими, так і художньо-літературними й мистецькими) витворив у свідомості росіян, українців та білорусів ставлення до половців як до ворогів.

      Зрештою, є й чимало антиполовецьких моментів у давньоруських літописах. Хоча зустрічаються фрагменти, які викликають повагу до половців. Чи не найяскравішим із них є оповідь про євшан-зілля. На початку т. зв. Галицько-Волинського літопису розповідається, що князь Володимир Мономах вигнав половецького хана Отрока (Атрака) в Обези, тобто Грузію. Його ж брат Сирчан лишився кочувати в донських степах. І коли помер Володимир, Сирчан послав свого співця Ора до Отрока, щоб той закликав брата повернутися

Скачать книгу

<p>125</p>

Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. – С. 466.

<p>126</p>

Пріцак О. Половці. – С. 117—118.

<p>127</p>

Наприклад, див.: Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 140—141. Тут автор навіть розглядає походи русів на половців як акції, спрямовані на захист християнської віри, своєрідні «хрестові походи», заявляючи: «… саме Русь прийняла на себе основний удар половців і тим самим значно полегшила становище Візантії, Угорщини та інших християнських країн».

<p>128</p>

Аргументи на користь цієї версії див.: Ільїн О. Пакт «Катерина ІІ – Йосиф ІІ» та «Слово о полку Ігоревім» // Сіверянський літопис. – 1996. – № 4. – С. 55—58; його ж. Віденський конгрес та «Слово о полку Ігоревім» (відповідь Святославу Воїнову) // Сіверянський літопис. – 1997. – № 4. – С. 29—33.