Його прощальний уклін - Артур Конан Дойл Істини

Скачать книгу

Я добре знаю Ґодфрі й дуже його люблю. Він безумовно чудова людина. Тому я всіляко сприяв йому, щоб зберегти цю таємницю. Завдяки цьому віддаленому будинку й обережності Ґодфрі про їхній шлюб дотепер було відомо лише двом людям – мені та відданому слузі, котрий зараз пішов за лікарем до Трампінґтона. Нещодавно Ґодфрі спіткав страшний удар – його дружина небезпечно занедужала. Виявилося, що це швидкоплинні сухоти. Ґодфрі мало не збожеволів від горя; але йому все ж довелося їхати до Лондона на цей матч, бо не зміг би пояснити свою відсутність, не розкривши таємниці. Я намагався підбадьорити його, пославши телеграму. Він відповів, благаючи зробити все, щоб врятувати дружину. Вам якимось дивом вдалося прочитати його телеграму. Я не хотів казати йому, наскільки велика небезпека, бо його присутність тут нічому б не зарадила. Але я написав усю правду батькові дівчини, а той, забувши про розсудливість, вибовкав усе Ґодфрі. Останній, усе покинувши, приїхав сюди в стані, близькому до шаленства. І на колінах простояв біля її ліжка до сьогоднішнього ранку, поки смерть не припинила страждання дівчини. Ось і все, містере Голмс. Не сумніваюся, що можу довіритися вашій скромності та скромності вашого колеги.

      Голмс міцно потиснув лікареві руку.

      – Ходімо, Ватсоне, – кивнув він.

      І ми вийшли з цього сумного будинку назустріч блідому сяйву зимового дня.

      Його прощальний уклін

      Була дев’ята година вечора другого серпня – найстрашнішого серпня в усій історії людства. Здавалося, на землю, що занепадає, вже звалилося Боже прокляття – панувало страхітливе затишшя, і задушливе, нерухоме повітря сповнилося довготривалим очікуванням. Сонце давно сіло, але далеко на заході, біля самого виднокраю, жевріла, немов роз’ятрена рана, криваво-червона пляма. Вгорі яскраво сяяли зірки, внизу в бухті виблискували корабельні вогні. На садовій доріжці біля кам’яної огорожі розмовляли два німця – особи поважні: за їхніми спинами стояв будинок, довгий, приземкуватий, із ліпниною фронтонів зусібіч. Співрозмовники дивилися на широку гладінь берега біля підніжжя величної крейдяної скелі, на яку чотири роки тому опустився, як перелітний орел, гер фон Борк, один із учасників бесіди. Вони перемовлялися впівголоса, тісно схиливши голови. Тліючі кінчики їхніх сигар знизу можна було б сприйняти за вогняні очі злого демона, породження пекла, що визирає з темряви…

      Цей фон Борк був непересічною особистістю. Серед усіх відданих кайзерові агентів ще одного такого не знайдеш. Саме завдяки його талантам йому довірили «англійську місію», найвідповідальнішу. І з моменту, коли шпигун приступив до її виконання, таланти ці розкривалися все яскравіше, свідками чого стали п’ятеро втаємничених. Одним із цієї п’ятірки був барон фон Херлінґ, котрий стояв зараз поруч, перший секретар посольства. Його величезний потужний «бенц» загородив собою сільський провулок в очікуванні, коли доведеться мчати господаря назад до Лондона.

      – Судячи з того, як розгортаються події, до кінця тижня ви, ймовірно, вже будете

Скачать книгу