Полліанна - Елінор Портер Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

тітонько Поллі? Ви… То ви не маєте на увазі… – вона запнулася, і міс Поллі різко перемінила тему.

      – Зараз ми підемо нагору до твоєї кімнати. Твій багаж має вже бути там. Я наказала Тімоті віднести туди твою… валізу, чи що там у тебе. Прошу за мною, Полліанно.

      Полліанна мовчки повернулася і рушила з кімнати слідом за тіткою. На очі їй набігли сльози, однак підборіддя вона тримала мужньо піднесеним.

      «Зрештою, тим ліпше, як вона заборонила мені говорити про тата, – міркувала Полліанна. – Мені буде легше, якщо я не говоритиму про нього. Ймовірно, саме тому вона мені заборонила».

      Переконавши себе у такий спосіб у тітчиній доброзичливості, Полліанна змахнула сльози з очей і почала роззиратися довкола.

      Наразі вони йшли нагору сходами. У Полліанни перед очима шурхотіла хвилями чорного шовку розкішна спідниця міс Поллі. Крізь відчинені двері позаду дівчинка встигла помітити м’які килими у пастельних тонах і оббиті атласом стільці. Під ногами стелилася килимова доріжка, схожа на зелений мох. По стінах обабіч сходів виблискували позолочені рами картин, сліпучо спалахували сонячні промені, пробиваючись крізь мереживо фіранок.

      – Ой, тітонько Поллі, тітонько Поллі, – захоплено видихнула племінниця. – Який у вас дивовижно гарний будинок! Ви маєте страшенно радіти, що ви така багата!

      – Полліанно! – приструнчила її міс Поллі, ставши нагорі сходів. – Ти мене дивуєш таким словами!

      – Чому, тітонько Поллі? Хіба ви не раді? – щиро здивувалася Полліанна.

      – Звісно ні, Полліанно! Сподіваюся, я ще не забулась настільки у гріховній марноті, щоб пишатися дарами, якими Господь у своїй милості наділив мене, – заявила леді, – тим більше, коли йдеться про багатство!

      Міс Поллі повернулася і попрямувала коридором до дверей, за якими сходи вели на горище. Тепер вона впевнилась у правильності свого вибору кімнати для дівчинки. Попервах пані хотіла тільки тримати малу родичку подалі від себе, а також вберегти дорогі меблі від її необережного поводження. Однак тепер, коли Полліанна виявила таку схильність до марноти, тітка похвалила себе за далекоглядне рішення про маленьку і скромну «кімнатку на горищі».

      Ніжки Полліанни весело дріботіли позаду тітки, а її великі сині очі захоплено роздивлялися усе довкола, намагаючись не оминути увагою жодної цікавинки у цьому розкішному будинку. Найбільше, втім, її цікавило, за якими з чарівних дверей чекає на неї її власна кімната – затишна й оздобна кімнатка, з фіранками, килимами й картинами. Тим часом тітка рвучко відчинила чергові двері й рушила вгору іншими сходами.

      Тут не було на що дивитися. Голі стіни обабіч. У кінці сходів нагорі панували сутінки, густішаючи у найдальших закутках, де дах спускався майже до підлоги і де громадилися численні коробки та скрині. На додачу, було тут спекотно й задушливо. Полліанна мимохіть піднесла голову, бо стало важко дихати. Вона побачила, як тітка відчинила двері праворуч.

      – Ось твоя кімната, Полліанно. Я бачу, твій саквояж уже тут. Ключик у тебе є?

      Полліанна

Скачать книгу