LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ледь підсвічену чужими вікнами темряву. Щось було у цій вечері новорічне.

      – А ти чого сам живеш? – запитав після брудершафту Сергій.

      Віктор знизав плечима.

      – Так сталося, – відповів він. – Не щастить мені з жінками. Все якісь нецюсвітні трапляються. Тихі, непомітні. Поживуть і зникають… Набридло. От пінгвіна узяв, і якось відразу відлягло. Але він чомусь смутний увесь час… Може, було б краще взяти собаку… Вони все-таки емоційніші, гавкотом зустрічають, облизують, хвостом махають…

      – Отакої! – махнув рукою Сергій. – Собак треба двічі на день на вулицю виводити, запах від них на всю квартиру… Пінгвін краще. А ти сам що робиш?

      – Письменник, – відповів Віктор.

      – Дитячий?

      – Чому дитячий? – здивувався хазяїн. – Ні. Я для газети пишу.

      – А… – кивнув Сергій. – Я газети не люблю. Від них завжди настрій псується.

      – Я теж не люблю, – сказав Віктор. – А до речі, відки у тебе таке прізвище? Фішбейн…

      Сергій тяжко зітхнув.

      – Розумієш, – сказав він. – Нудно було дуже, а в мене тітка в паспортному столі працювала. От якось і вирішив стати євреєм та поїхати до дідька. Євреєм став, просто написав заяву про втрату паспорта – так тітка навчила, – а вона потім мені новий з новим прізвищем виписала. А потім подивився, як емігранти за кордоном живуть. Не позаздриш. От і вирішив залишитися, а щоб зброю мати – у дільничні пішов. Власне, робота безпечна: побутові скандали і всілякі дурні скарги розглядаю. Звичайно, не те, про що мріяв.

      – А про що ти мріяв?

      Раптом двері на кухню відчинилися й на порозі став увесь мокрий пінгвін Мишко. З нього й далі текла вода. Постоявши на порозі, він пройшов повз стіл до свого полумиска, потім питально подивився на хазяїна. Полумисок був порожній.

      Віктор поліз у морозильник, відламав від замерзлого шару камбали три рибини, порізав їх на шматочки і поклав у полумисок.

      Мишко опустив на мерзлу рибу голову і так застиг.

      – Поглянь! – з цікавістю сказав Сергій. – Розморожує, їй-їй розморожує!..

      Віктор, повернувшись на своє місце, теж подивився на пінгвіна.

      – Годі, – відвернувся Сергій, узяв чарку. – Усі ми гідні кращої риби, але їмо ту, що є… За дружбу!

      Цокнулися й випили. Вікторові відлягло. Минуле невдоволення собою й іншими забулося, і «хрестики» забулися. Наче й не працював він ніде, а просто жив і придумував роман, що колись його запише. Він дивився на Сергія і йому кортіло всміхатися. Дружба? Це те, либонь, чого в нього ніколи не було. Також, як і костюма-трійки та справжньої пристрасті. Життя було бліде і недолуге, воно не приносило з собою радості. Навіть пінгвін Мишко, і той був якийсь засмучений, немов і він пізнав лише блідість життя, без фарб і емоцій, без радісних сплесків душі, без захвату.

      – Слухай-но, – запропонував раптом Сергій. – Давай ще по одній та підемо прогуляємося. Втрьох!

      На вулиці було тихо і пізно. Усі діти вже спали. Вуличні ліхтарі загасли, і пороша освітлювалася лише випадковими вогнями,

Скачать книгу