LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Моріс Брюн кашлянув.

      – Звісно, – почав він, – ми маємо будь-що допомогти метру, але…

      Запанувала мовчанка.

      – Атож, – подав голос Арманьяк, – ясно, що він не просто так уникає зустрічі з цим офіцером, але…

      Не встиг він скінчити, як з арки долинув галас. Вочевидь, господарю все ж вдалося позбутися непроханого гостя. Кущі у дворі зашелестіли, розсунулися, і порушник спокою кулею вилетів на вулицю.

      На голові у незнайомця криво сидів тірольський капелюх, та й фігура була сама справжня тірольська. Був він кремезний, широкоплечий, хуткий. На смаглявому, наче лісовий горіх, обличчі виблискували меткі карі очі. Чорні вуса закручені вгору, як роги бізона, волосся зачесане і ззаду коротко зрізане, так що голова здавалася масивною та незграбною. Судячи з цієї голові, у незнайомця була міцна бичача шия, але шию приховував різнокольоровий шалик східного крою – незнайомець замотався ним мало не по самі вуха. У малюнку шалика поєднувалися густі важкі кольори: вишневий, фіолетовий і тьмяно-золотий. Незнайомець носив куртку на кшталт химерного жупана, бриджі та в’язані панчохи. У всій його зовнішності було щось варварське, він був швидше схожий на угорського поміщика, ніж на французького офіцера. Однак вимова у нього була чисто французька, а патріотичного запалу вистачило б і на двох французів. Вискочивши з арки, він першим ділом заголосив:

      – Де ви, громадяни Франції?! – ніби християнин у Мецці, котрий скликає своїх одновірців.

      Арманьяк і Брюн схопилися, але було вже пізно. З усіх боків на заклик вусатого незнайомця бігли люди.

      Зібралася невелика, але бурхлива юрба. Схоже, незнайомець добре набив руку у французькому мистецтві вуличного батярства. Він підбіг до кафе, скочив на столик, вхопився за гілку каштана і заволав голосом Каміля Демулена,[14] котрий кидає у натовп дубове листя:

      – Французи! Я не вмію виголошувати промови. Але тому я й звертаюся до вас з промовою. Це політикани в своїх мерзенних парламентах вчаться розводити ляси. Але вони вчаться і відмовчуватися. Відмовчуватися, як шпигун, котрий зачаївся в цьому будинку. Як відмовчувався він, коли я стукав у його двері. Як відмовчується він і тепер, хоча точно чує мене. О, як красномовно мовчать наші златоусти! Але прийшов час озватися навіть недорікуватим. Співгромадяни, вас зрадили пруссакам! Зрадник живе в цьому будинку. Я Жуль Дюбоск, полковник артилерії з Бельфора. Вчора у Воґезах[15] ми спіймали німецького шпигуна. У нього виявили записку – ось вона! Дехто намагався зам’яти цю історію, але я прямо пішов до чоловіка, котрий написав цю записку, до чоловіка, котрий живе в цьому будинку. Це його почерк. Це його ініціали. У записці повідомляється, де можна роздобути рецепт нового винаходу – безгучний порох. А порох винайшов доктор Гірш. Записку написав теж доктор Гірш. Записка написана німецькою, знайдена в кишені у німця: