LITMIR.BIZ

Скачать книгу

галунах і приземкуватого двірника в жилетці, чи не шукав хтось його помешкання. Його запевнили, що тут не було ні душі відтоді, як він розпитував востаннє. Після цього разом із дещо здивованим Енґусом він ракетою злетів у ліфті на самий горішній поверх.

      – Зайдіть ненадовго, – сказав захеканий Смайт. – Хочу показати вам листи Велкіна. А потім біжіть за ріг і ведіть свого приятеля.

      Він натиснув у стіні на потаємну кнопку, і двері самі собою відчинилися. За дверима виявилася довга, простора вітальня, єдиною відзнакою якої були ряди високих механічних бовдурів, що віддалено нагадували людей. Вони стояли по обидва боки, немов манекени в кравецькій майстерні. Як і в манекенів, у них не було голів, як і у манекенів, у них були непомірно могутні плечі та випнуті груди. Але якщо не брати це до уваги, то в них було не більше людського, ніж у будь-якому вокзальному автоматі висотою в людський зріст. Замість рук у них було по два великих гаки, щоб тримати таці, а щоб вони відрізнялися один від одного, їх пофарбували в гороховий, червоний або чорний колір. В усьому іншому це були звичайні автомати, на які взагалі довго дивитися не варто, а в цьому випадку і поготів: між двома рядами манекенів лежало щось цікавіше за всі механізми на світі. Там виявився клаптик білого паперу, на якому червоним чорнилом було щось надряпано. Визначний винахідник вчепився в нього, ледь відчинилися двері. Без єдиного слова він простягнув аркуш Енґусу. Червоне чорнило ще не встигло висохнути. В записці йшлося: «Якщо ви бачилися з нею сьогодні, я вас уб’ю».

      Настала коротка мовчанка, потім Ізидор Смайт тихо промовив:

      – Хочете, я накажу подати віскі? Мені це зараз зовсім не зайве.

      – Дякую, я волів би скоріше покликати сюди Фламбо, – похмуро відповів Енґус. – Мені здається, що справа стає серйозною. Я зараз же йду за ним.

      – Маєте рацію, – сказав Смайт із чудовою безпечністю. – Ведіть його сюди.

      Зачиняючи за собою двері, Енґус побачив, як Смайт натиснув кнопку – один із механічних бовванів зрушився з місця і поплив по жолобу в підлозі, тримаючи в руках тацю з глечиком і сифоном. Енґусу стало трохи не по собі від думки, що він залишає маленького чоловічка серед неживих слуг, що воскресають, як тільки зачиняються двері.

      Шістьма сходинками нижче площадки, на якій жив Смайт, двірник у жилеті вовтузився з якимось відром. Енґус затримався, щоб узяти з нього слово, пообіцявши щедрі чайові, що той із місця не зійде, поки Енґус не повернеться разом із детективом, і простежить за будь-яким незнайомцем, котрий підійметься сходами. Потім він спустився вниз, наказавши бути пильним швейцарові, який стояв біля під’їзду і повідомив йому, що в будинку немає чорного ходу, а це значно спрощує справу. Мало того: він спіймав поліціянта, котрий походжав тут же, і умовив його постежити за вхідними дверима. Нарешті він затримався ще на хвильку, купив на пенні каштанів і спитав у крамаря, скільки часу він тут пробуде. Цей поважний комерсант у плащі з піднятим коміром

Скачать книгу