LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ваші легені просторим повітрям прерій, і воно змете ваші затхлі східні міста в океан. А заразом і ваших великих мужів, як пух будяків. Ось чим ми займаємося у себе на батьківщині: ми дихаємо. Не молимося, а дихаємо.

      – Не сумніваюся, – втомлено сказав секретар.

      На його розумному, жвавому обличчі ясно проступала втома. Однак він вислухав обидва монологи зі стоїчним терпінням і ввічливістю (спростовуючи легенди про нетерпимість і нахабство американців).

      – Жодної містики, – продовжував Олбойн, – велике натуральне явище природи. Воно і стоїть за всіма містичними домислами. Для чого був потрібен юдеям бог? Для того, щоб вдихнути в ніздрі людині подих життя. А ми в Оклахомі всотуємо це дихання власними ніздрями. Саме слово «дух» означає «подих». Життя, прогрес, пророцтво – все зводиться до одного – до дихання.

      – Дехто скаже, що все зводиться до теревенів, – зауважив Вендем, – але я радий, що ви хоча б обійшлися без релігійних фокусів.

      На розумному обличчі секретаря, винятково блідому за контрастом із рудим волоссям, промайнув якийсь дивний вираз, схожий на затаєну гіркоту.

      – А я от не радий, – сказав він. – Але нічого не можу вдіяти. Ви, бачу, маєте задоволення бути атеїстами, тому можете вірити, у що заманеться. А для мене… бачить Бог, я хотів би, щоб Він існував. Але Його немає. Таке вже моє везіння.

      І раптом у них сироти побігли по спинах, бо усвідомили, що до їхньої групи, що тулилася перед кабінетом Вінда, нечутно і непомітно додався ще один чоловічок. Чи давно цей четвертий стояв біля них, ніхто із запеклих сперечальників сказати не міг, але вигляд у нього був такий, ніби він шанобливо і навіть боязко чекає можливості додати щось дуже важливе. Розбурханим суперечкою опонентам здалося, що незнайомець виник з-під землі – раптово і безшумно, як гриб. Та й сам він був чимось на зразок великого чорного гриба – коротенький, присадкуватий і незграбний, в на-суненому на чоло великому чорному капелюсі. Подібність була б ще повнішою, якби гриби могли носити з собою пошарпані безформні парасольки.

      Секретар здивувався ще й тому, що чоловік цей був священиком. Але коли той звернув до нього своє кругле обличчя, що визирало з-під круглого бриля, і простодушно спитав, чи може він бачити пана Воррена Вінда, Феннер відповів, як і раніше, негативно і ще наполегливіше, ніж раніше.

      Священик, проте, не здавався.

      – Мені справді дуже треба побачити пана Вінда, – сказав він. – Як не дивно, це все, що мені потрібно. Я не хочу розмовляти з ним. Просто хочу переконатися, що він у себе і що його можна побачити.

      – А я вам кажу, що він у себе, але бачити його не можна, – промовив Феннер з наростаючим роздратуванням. – І що означає «переконатися, що він у себе»? Звісно, він у себе. Ми залишили його там п’ять хвилин тому і з того часу не відходимо від дверей.

      – Гаразд, але я хочу переконатися, що з ним усе гаразд, – вперто тримався свого священик.

      – А в чому річ? – з досадою спитав секретар.

      – В

Скачать книгу