LITMIR.BIZ

Скачать книгу

річ, тепер я подумав би, що долоня моєї руки збрехала, але, оскільки виявилися правдою негр і блондинка, і…

      – Помовчте, – каже довгов’язий чоловік. – Хіба ви заблудитесь через мою фізіономію? Мій ніс зробить все, що у його можливостях. Наповнимо знову ці склянки, бо видатні характери мусять бути добре змочені, вони швидко псуються в сухій моральній атмосфері.

      Так от, цей літератор зробив, на мою думку, добре, охоче розплатившись за все в той час, коли наш з Тобіном капітал був остаточно вичерпаний пророцтвами. Але Тобін вважав себе скривдженим і, хоч він пив спокійно, його очі наливались кров’ю.

      Через якийсь час ми вибрались звідти, бо була вже одинадцята година, і постояли трохи на тротуарі. Тоді чоловік сказав, що йому час повертатись додому, і запросив нас іти разом з ним. Так ми пройшли два квартали і попали у провулок, вздовж якого тягнулися цегляні будинки з високими ґанками і залізними огорожами. Чоловік підійшов до одного з них і глянув на верхні вікна, які вже були темні.

      – Це і є моє скромне помешкання, – каже він. – За всіма ознаками я починаю думати, що моя дружина пішла спочивати, і тому я рискну виявити трохи гостинності. Я хотів би, щоб ви зайшли до нижньої кімнати, де ми обідаємо, і перекусили. Там знайдеться трохи смачної холодної качки, сир і пляшка або дві елю. Заходьте, будь ласка, і їжте, бо я перед вами в боргу за розвагу.

      Наші з Тобіном апетит і совість були схильні прийняти цю пропозицію, хоч Тобіну з його забобонами важко було повірити, що саме кілька склянок спиртного і холодна закуска являють собою щастя, обіцяне у відповідності з лініями на його долоні.

      – Спускайтеся вниз цими сходами, – каже чоловік з кривим носом, – а я піду у верхні двері і відчиню вам. Я скажу новій дівчині, що працює в нас на кухні, приготувати вам каву. Як на молоду ірландську дівчину, що прибула до Америки лише три місяці тому, – Кеті Магорнер чудово готує каву. Заходьте, – каже чоловік, – а я зараз пошлю її до вас.

      Дари волхвів

      Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. Із них шістдесят центів – монетками по одному центу. Вона відвойовувала кожну монетку, торгуючись із бакалійником, зеленярем, м’ясником так запекло, що аж вуха палали від мовчазного осуду її скупості, викликаної надмірною ощадливістю. Делла тричі перелічила гроші. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво.

      Що було діяти – хіба впасти на стару, потерту маленьку кушетку і заплакати. Так Делла і зробила. З цього маємо дійти повчального висновку, що життя складається із сліз, зітхань, усмішок, причому зітхання переважають.

      Поки господиня переходить поступово від першої стадії до другої, огляньмо її господу. Мебльована квартира за вісім доларів на тиждень. Не можна сказати, що вона зовсім убога, але щось спільне з цим поняттям, безперечно, має.

      Внизу, у вестибюлі, скринька для листів, у щілину якої не ввійшов би жоден лист, і кнопка електричного дзвоника, з якої жодному смертному не пощастило б витиснути ніякого звуку. На дверях

Скачать книгу