Карибська таємниця - Аґата Крісті Міс Марпл

Скачать книгу

наклала на себе руки? Або Леслі Джеймс – тиха жінка, яка вміла приховувати свої почуття й, продавши свій будинок, подалася у світ, нікому не сказавши, куди вона їде. Полковник Гілінґдон? Тут прямої аналогії в неї нема. Спочатку вона повинна бодай трохи пізнати його. Один із тихих чоловіків із добрими манерами. Ти ніколи не знаєш, що в них на думці. Іноді вони здатні вас здивувати. Вона пам’ятає, як одного дня майор Гарпер тихцем перерізав собі горло. Ніхто ніколи не довідався, навіщо він це зробив. Міс Марпл вважала, що знає це, але цілком певною вона не була ніколи…

      Її погляд ковзнув до того столу, за яким сидів містер Рейфаєл. Про нього відомо, що він неймовірно багатий, щороку приїздить до Вест-Індії, що він наполовину паралізований і схожий на покритого зморшками старого хижого птаха. Одяг вільно висів на його всохлому тілі. Йому могло бути сімдесят, вісімдесят або й дев’яносто років. Очі він мав пронизливі й часто бував брутальний, але люди рідко ображалися на нього, почасти тому, що він був дуже багатий, а почасти через його могутню особистість, яка гіпнотизувала й навіювала почуття, що в якомусь розумінні містер Рейфаєл мав право бути брутальним, якщо йому хотілося таким бути.

      Поруч нього сиділа його секретарка, місіс Волтерс. У неї було волосся кольору пшениці й приємне обличчя. Містер Рейфаєл часто бував брутальний у стосунку до неї, але вона, схоже, цього ніколи не помічала. То була не улесливість, а радше неуважність. Вона поводилася, як поводиться в лікарні добре тренована медсестра. А може, подумала міс Марпл, вона колись і працювала медсестрою.

      Високий і вродливий молодик, у білому піджаку, підійшов і став за стільцем містера Рейфаєла. Старий подивився на нього, кивнув головою, а потім рукою показав йому на стілець. Молодик сів.

      – А це містер Джексон, думаю, – мовила міс Марпл, звертаючись до самої себе. – Його слуга й масажист.

      Вона приділила й містерові Джексону певну частку своєї уваги.

      ІІ

      У барі Молі Кендел потяглася всім тілом і скинула свої черевики на високих підборах. Тім увійшов із тераси й приєднався до неї. На мить вони залишилися в барі самі.

      – Стомилася, люба? – запитав він.

      – Та трохи. Сьогодні мене непокоїть біль у ногах.

      – Це не забагато для тебе? Стільки роботи. І роботи нелегкої. – Він подивився на неї з тривогою в погляді.

      Вона засміялася.

      – Ох, Тіме, не кажи дурниць. Мені тут дуже подобається. Тут чудово. Я завжди мріяла про щось подібне, й ось моя мрія стала реальністю.

      – Тут і справді чудово – якщо ти приїхав сюди відпочити. Але для власників готелю це тяжка робота.

      – Але ж нічого задарма не дістається, – резонно зауважила Молі.

      Тім Кендел спохмурнів.

      – Ти гадаєш, у нас усе гаразд? Ми працюємо успішно? Нам є чим похвалитися?

      – Звичайно, є.

      – А ти не думаєш, що люди кажуть: «При Сендерсонах тут було набагато краще»?

      – Звичайно, хто-небудь неодмінно так

Скачать книгу