ТОП просматриваемых книг сайта:
Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський
Читать онлайн.Название Відьмак. Володарка озера
Год выпуска 2014
isbn 978-617-12-3253-2,978-617-12-3250-1,978-617-12-3114-6
Автор произведения Анджей Сапковський
Серия Відьмак
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Проси в мене, що забажаєш, – повторив він.
– Дякую, Ваша Імператорська Величносте, – відповіла дівчина, опускаючи очі. – Ваша Імператорська Величносте, ви дуже щедрий і шляхетний. Якщо я можу висловити прохання…
– Кажи.
– Я хотіла б тут залишитися. Тут, у Дарн Ровані. У пані Стелли.
Він не був здивованим. Передчував щось таке.
Тактовно втримався від запитань, що принизили б їх обох.
– Я дав слово, – сказав він холодно. – Тож нехай усе станеться, як ти бажаєш.
– Дякую, Ваша Імператорська Величносте.
– Я дав слово, – повторив він, намагаючись уникнути її погляду, – і дотримаю його. Утім, я думаю, що обрала ти погано. Виказала не те бажання, що треба. Якби ти змінила думку…
– Я її не зміню, – сказала вона, коли стало зрозумілим, що імператор не буде договорювати. – Навіщо змінювати? Я обрала пані Стеллу, обрала речі, яких у житті своєму знала так мало… Дім, тепло, доброту… Серце. Не можна зробити помилку, обираючи щось подібне.
«Бідна наївна істотка, – подумав імператор Емгир вар Емрейс, Дейтвен Аддан ін Карн еп Морвудд, Біле Полум’я, що Танцює на Курганах Ворогів. – Саме обираючи щось подібне, скоюють найстрашніші помилки».
Але щось – може, далекий, призабутий спомин – втримало імператора від того, аби промовити це вголос.
– Цікаво, – сказала Німуе, вислухавши доповідь. – Насправді цікавий сон. Були ще якісь?
– Та! – Кондвірамурс швидким і впевненим ударом ножа стяла верхівку яйця. – У мене після тої вистави все ще в голові паморочиться! Але це нормально. Перша ніч на новому місці завжди приносить шалені сни. Знаєш, Німуе, говорять про нас, снячих, що талант наш полягає не в тому, що ми сни бачимо. Якщо не торкатися видінь у стані трансу чи під гіпнозом, наші сонні марення не відрізняються від снів інших людей ані інтенсивністю, ані багатством, ані прекогніційними можливостями. Відрізняє нас і говорить про наш талант зовсім інше. Ми пам’ятаємо сни. Рідко коли забуваємо про те, що нам сниться.
– Бо маєте нетипову, тільки вам властиву роботу ендокринних залоз, – відрізала Володарка Озера. – Ваші сни – то, якщо трохи тривіалізувати, не що інше, як уведені в організм ендорфіни. Як більшість диких магічних талантів, ваш також є прозаїчно органічним. Але навіщо я говорю про те, що ти й сама пречудово знаєш. Слухаю тебе, які ж іще сни ти пам’ятаєш?
– Молодий хлопець, – нахмурилася Кондвірамурс, – який мандрує серед порожніх полів із вузликом за спиною. Поля порожні, весняні. Верби… Біля доріг і на межах. Верби, криві, дуплясті, розчепірені… Голі, ще без зелені. Хлопець іде, розглядається. Настає ніч. На небі з’являються зірки. Одна з них рухається. То комета. Червоняста миготлива іскра, що навскіс перетинає небосхил…
– Браво, – усміхнулася Німуе. – Хоча я уявлення не маю, про кого ти снила, можна принаймні точно окреслити дату тієї події. Червону комету було видно шість