ТОП просматриваемых книг сайта:
Царський пояс. Лідія Гулько
Читать онлайн.Название Царський пояс
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Лідія Гулько
Серия Пригоди Мишка в піднебесній Гойтасира
Издательство Мультимедийное издательство Стрельбицкого
– Геть, капосна. Знахабніла – на телевізор вилізла, – несамовито кричав.
Чоловік враз стих. Обхопив голову руками і до дружини:
– Марійко, напевне, я марю.
– Не мариш, любий. Тільки не руш тваринку. Миша – наша товаришка.
Чоловік придивився до заклятого хатнього ворога. На миші зелена спідниця і біла, вишита українським орнаментом, блузка. Бавиться золотим ключиком, що на мотузці. Пищить, капосна, людською мовою:
– Дорогі люди, Мишуня правду вам сказав: я його вилікувала травою, яку збирала на скіфському полі. Там живуть ваші далекі предки.
– Які ще предки? – пробубнів вкрай ошелешений Остап.
– Наші предки – скіфи! Хіба не зрозуміло? – нетерпляче повчав батька синок.
– Скіфія – казково багата країна, – пищала далі Миша. – У вас, Євстахію, є перепустка до Скіфії – перстень із чарівним каменем. Камінь містить космічну інформацію про минулі часи. Ваша родина має щасливу нагоду відвідати своїх пращурів. Не бійтеся: вас там радо зустрінуть. А Мишуні після хвороби обов’язково треба підкріпитися, бо він іще слабкий. Я проведу вас до Скіфії, покажу дорогу.
Остап повільно приходив до тями. Він пригадав, як колись, переслідуючи мишу, побував у царстві мертвих душ і вивів звідти Марусю. Вона стала йому вірною дружиною, а Михайликові матір’ю. Задля годиться запитав:
– А чому, шановна, робиш ласку для нас. Ми люди бідні, а тобі в нашому обійсті голодно.
Миша звела докупи передні лапки, сумно схилила голівку набік.
– То правда. Не весело мишам у вас, Євстахію, живеться. Але ми спокутуємо гріхи своєї прабабці. Це вона позбавила вас особливого хисту – бачити те, що приховане від очей смертних. Хист містився у вашій первісній бороді. Прабабця спересердя обчикрижила вашу розкішну бороду. З того часу ви бідуєте, а ми, миші, коло вас теж ходимо голодні.
Остап аж підскочив. Ось, виходить, хто відібрав у нього хист ворожбита й зробив його нікому не потрібним. Він прагнув розправи. Хотів убити балакучу внучку вусатої нерозумної бабці. Уже й руку для розправи заніс. Але трішки подумав – і опустив.
– То чому не перейдете у село, до заможних господарів, де водиться і пшениця, і пашниця? – змінив чоловік тему.
– Не у моїй волі покинути ваше обійстя, – пискнула миша. – Мушу охороняти двері, що ведуть до Скіфії. Шлях у той далекий край пролягає над кручею і саме під вашою хижкою.
– Хо-чу в Скі-фі ю! Хо-чу в Скі-фі ю! – скандував Мишко.
Хлопчика розпирало від бажання побувати в загадковій Скіфії. Якщо дорослі й надалі впиратимуться, то він не витримає, лопне, як мильна бульбашка.
Остап гримнув на нетерплячого сина:
– Не заважай розмовляти.
І знову до хвостатої:
– Чи зможемо ми повернутися після мандрів до своєї хати?
– Клопоту з поверненням, Євстахію, не матимете. Для цього досить дмухнути на перстень і сказати два слова: «Хочу додому». Я миттєво з’явлюсь – і приведу вас сюди.
Родина повеселішала. Остап ніжно запитав дружину:
– Марійко,