Скачать книгу

      Лідія Гулько

      Царський пояс

      Глава перша

      Майже казкова передісторія

      Край нашого села, та ще й над кручею, бовваніла скособочена хата. Узимку за кучугурами, а влітку за буйним зелом її й не побачиш. Але ні взимку, ні влітку стежка, що вела до хатини, не зникала. Мешкав у тій оселі відомий за межами села знахар. На вигляд він такий: не старий і не худий, на здоров’я землякам ніколи не скаржився. Приємно усміхався, гладив розкішну бороду і розглядав перстень з червоним камінцем. Звали чоловіка незвичним для нашого краю іменем – Євстахій.

      Дивний чоловік. Грошей за поради категорично не брав. А от продукти – із задоволенням. Торби і торбинки, мішки і мішечки, склянки, глечики, горнятка з їстівним добром підпирали низьку в хатині стелю. Євстахій частенько зашпортувався за них і падав. Безпорадний у побуті, страхи господні.

      Скажете: життя сільського відуна безхмарне? Коли б то так! Жила у нашого під боком вусата істота, що до сверблячки у лапках ненавиділа його гостей. А коли вони ще й приходили з Мурчиками або Гавчиками, то від люті гризла собі кігті.

      Таки так, мовиться про ненависного селянами гризуна, хатню мишу.

      Одного разу вусата заснула на мішку з пшеницею. Розбудило її страхітливе муркотіння. Блимнула миша оком – аж над нею лапа з гостреними кігтями. Як же вона схопиться, як шугне з мішка. Забилася бідолашна під віник і під ним від страху мало не вмерла. Коли оговталася, то рішуче пискнула: «Рудій бороді оголошую війну».

      Якось за вечерею Євстахій хильнув більше, ніж завше, червоного вина. Від гучного хропіння господаря задзвеніли у благеньких рамах шибки. Миша вибігла зі схованки і переможно блимнула оком. Хутко забралася на ліжко, де неборака спав мертвецьким сном і давай чикрижити його розкішну руду бороду. (У бороді, яку Євстахій ніколи не підстригав, крився його хист віщувати.)

      Наступного дня сільський пророк упевнено займався своїм. От тільки казав він все навпаки.

      Наприклад, червонощокій удові напророчив, що третього дня її душа відлетить у кращі світи. Вдова пророкуванню не зраділа. Краяни теж зі страхом чекало невтішної звістки. Вдова не віддала богові душу ні третього дня, ні четвертого. А п’ятого її провідав давній вусатий приятель. Він небогу заспокоїв добрим словом. Щоки у жінки ще більш побуряковіли. Молодята побралися і зажили у мирі й злагоді. Ось так.

      А з Марусею, сиротою, сталося щось зовсім не зрозуміле. Дівчина тихо собі сиділа разом з усіма – чекала «прийому» до знахаря. І була сумна-пресумна (усі потім згадували). А вийшла від нього зовсім іншою. Не йшла, а нібито пливла над землею. Бачили ще дівчину біля криниці. Набирала Марусенька воду, розказували, і душевно співала. Треба сказати, що голос у Марійки надзвичайно красивий – чистий і переливчастий. Після того дівчини вже ніхто не бачив. Неначе крізь землю провалилася.

      Селяни вирішили, що то недобрі витівки ворожбита. І через це його негайно треба вижити з села.

      Біля скособоченої хатини зібрався шумливий люд.

      – Ти – брехун! – кричали. – Недобрий чоловік! Причину нам робиш! Забирайся геть! Якщо не підеш, то спалимо твоє кубло.

      Хтось пошпурив великою грудкою в старі двері.

      Євстахій так злякався, що до вечора надвір не виходив. Лежав з рушником на лобі й жалісно стогнав. А ще він гарячково думав. І таки дещо придумав.

      … Коли за вікном стемніло, а на небі закружляв рій жовтих джмелів, з хатини, що над кручею, боком вислизнув чоловік. У мертвотному місячному сяйві блиснуло лезо сокири і довгі цвяхи. Чоловік позабивав дошками вікна і двері. Сумовитим поглядом окинув зорі і повний місяць. Тяжко зітхнув, адже прощався з ними назавжди. Виліз на дах. Через дірку в солом’яній покрівлі він проник в своє житло. Після того на світ білий уже не виходив.

      – А наш ворожбит того – зібрав манатки ічкурнув, – раділи селяни.

У царстві Аїда

      А що ж Євстахій? Що з ним? Не переживайте. До мудрого чоловіка долю завжди милостива. Наш Євстахій лежить на дивані, жує цукрові пряники і гортає аркуші книжок. Добре жилося і хвостатій. Її вже не ганяли чужі коти та собаки. У хаті мертва тиша, а різних круп і борошна скільки, що стелю підпирають.

      Як то частенько буває і серед людей, ситне і безтурботне життя розслабило зубату. Вона втратила пильність і потрапила на очі господарю.

      Євстахій зблід, коли побачив мишу. Тупотів ногами, тряс сердито кулаками:

      – Звідки ти взялася? – присікувався до гризуна. – Переведеш усі мої продукти. Що їстиму взимку? Сконаю від голодної смерті.

      Миша сміливо відповіла:

      – Не переживай, господарю. Круп і борошна у нашій господі більше, ніж потрібно для двох.

      Чоловік, звичайно, нічого не розібрав. Але його обурила поведінка хвостатої. Вона не втекла, як належить шкідливому гризуну. Навпаки, звелася на задні лапки і оце пищить. Що? Його, господаря, лякає? Однозначно, її треба зловити.

      І тут почалося! Євстахій поперевертав стільці, відра, кухлики, горщики. А коли пробігав

Скачать книгу