LITMIR.BIZ

Скачать книгу

десь із обійстя поблизу.

      Я сховалася за деревом і, не гаючись, сторожко визирнула звідти. Це був Нед Кроппер, новоспечений різнороб у «Тринадцятьох селезнях».

      Той самий Нед, одна згадка про якого діяла на Офелію, як укол новокаїну. Вона втовкмачила собі в довбешку, що він викапаний Дірк Боґарт,[36] але єдине, що, на мою думку, робило їх подібними між собою, це руки й ноги на тому самому місці й кучма напомадженого волосся.

      За кілька кроків до входу в будинок на бочці з-під пива сидів Нед, а дівчина, у якій я розпізнала Мері Стокер, умостилася на іншій. Вони не перезиралися. Нед викопирсав підбором уже чималеньку ямку в землі, Мері міцно стискала складені на колінах руки, затопивши очі за обрій.

      Дарма що Недів голос звучав затято й притишено, я прекрасно чула кожне слово. Потинькована стіна «Тринадцяти селезнів» чудово відбивала найменший звук.

      – Я нічого не могла вдіяти, Неде Кроппере, можеш це собі затямити чи ні? Він підкрався ззаду, коли я прийшла перестилати простирадла.

      – Чому ніхто не чув твого крику? Я знаю, ти й мертвого піднімеш… якщо захочеш.

      – Хіба тобі ще не далася взнаки натура мого батечка? Та якби він довідався, чого накоїв той зухвалець, він би пронюхав мій сховок із гумовими чобітьми!

      Вона плюнула собі під ноги.

      – Мері! – звідкись із глибини будинку долинув голос і розлігся громом по всьому обійстю. Він належав татові Мері, Туллі Стокеру, господареві заїжджого двору, котрий завдяки неприродно гучному голосу опинився в центрі кількох найскандальніших історій, що про них і досі не могли забути старенькі леді в селищі.

      – Мері!

      Почувши цей голос, Мері схопилася як ужалена.

      – Іду! – крикнула вона у відповідь. – Уже йду!

      Вона завагалася, немовби щось вирішуючи. Аж раптом вона змією метнулася до Неда й швидко поцілувала його у вуста, а потім так само хутко гайнула до дверей, де зникла в темряві коридору, переможно махнувши фартушком, ніби фокусник плащем.

      Якусь хвильку Нед ще посидів, потім обтер рота долонею й завзято покотив порожнє барильце до інших, зібраних докупи в дальньому кутку обійстя.

      – Привіт, Неде! – загорлала я, і він розгублено обернувся. Гадаю, тієї миті він гарячково міркував, чи чула я його розмову з Мері й чи бачила їхній поцілунок. Я поклала собі не розвіювати його вагань.

      – Нічогенький видався день, – докинула я, солодко посміхнувшись.

      Нед чемно поспитав про моє здоров’я, а потому, дотримуючись шанобливої послідовності, про здоров’я тата й Дафни.

      – Їм добре ведеться, – відповіла я.

      – А міс Офелія? – поцікавився він, нарешті віддаючи належне і їй.

      – Міс Офелія? Ну-у, правду кажучи… Неде, ми страх як непокоїмося за неї.

      Здавалося, у Неда під носом пролетіла оса, так він поточився.

      – Невже? Що такого сталося? Сподіваюся, підстави для побоювання не серйозні?

      – Вона позеленіла з голови до ніг, – повідала я. – Мені здається, це хлороз. Скачать книгу