Сходовий майданчик - Яна Дубинянская

Скачать книгу

p>

      Там, згори, шосе освітилося автомобільними фарами. Він почув вищання гальм, а потім короткий стук гороху об стіну – автоматну чергу. Вони зрешетили його авто, але далі чомусь не поїхали. Він принишк, напружено ловлячи кожен звук. Здається, відчинилися дверцята… Вийшли поглянути на його труп. Зробити контрольний постріл. Під рукою тріснула гілка, і він завмер, – хоча почути це там, на шосе, вони, звичайно, не могли. Навіть він, як не старався, майже нічого не чув, – хоча, зрозумівши свою помилку, ті, що нагорі, навряд чи мовчали. Якийсь час він лежав зовсім непорушно, відчуваючи, що поволі занурюється у рідку грязюку. Нарешті, з боку шосе почувся шум автомобіля, що від’їздив. А за декілька секунд нічну темряву розірвав сліпучий спалах – гуркіт вибуху почувся на мить пізніше.

      Він тихо підвівся, спираючись об нерівний стовбур дерева. Подумав про машину. Про свою сяючу, ідеально гладеньку темно-синю «Мазду», яку він вів трасою повільно й обережно, а при паркуванні завжди боявся подряпати об щось. Два тижні як з автосалону. Його перша машина. Її придбання урочисто знаменувало початок зовсім нового, іншого, справжнього життя, – перетвореного тепер у димні уламки на нічному шосе.

      Садна на долонях боліли, він спробував витерти грязюку об кору дерева, – відчуття було таке, ніби шкіри на руках немає зовсім. Мокрий і брудний одяг прилип до тіла. Раптом дав себе знати холод, пронизливий холод пізнього жовтневого вечора. Треба було кудись іти. Зрештою, вони могли повернутися й обшукати ліс біля дороги – якщо їм дійсно потрібне його життя. А він уже вірив, що воно їм потрібно.

      І він побрів невідомо куди, відхиляючи колючі гілки й прикриваючи ліктем обличчя. Гірше, ніж останній бездомний жебрак. А як все починалося… чорт забирай, усе це починалося дуже непогано!

      Адже він не продавав душу дияволові – хоча можливість була. Більшість приятелів з тренажерного залу ходили в охоронцях у крутеликів з тіньового бізнесу, добре заробляли і недовго жили, – він дивився на таких із співчуттям і категорично відмовлявся грати в ці ігри, коли йому пропонували. Батько не для того вклав усі свої збереження у синове навчання в престижному коледжі, щоб він продавав свої м’язи на пістолетне м’ясо. Правда, всі намагання продати розумну голову незмінно завершувалися після заповнення анкети словами: «Чекайте, вам перетелефонують». Він був уже готовий чесно визнати поразку і повернутися на щиті у рідне провінційне містечко, коли представник однієї з численних відвіданих фірм дійсно зателефонував.

      Але ж, боже мій, чорт забирай, це була монолітно-солідна, абсолютно добропорядна, стара і надійна компанія!

      – Грегорі? – запитала мініатюрна жінка, глянувши в папери. – Сідайте.

       Їхній офіс був обставлений просто і практично, жодного натяку на розкіш, нічого, що мало б вражати уяву. Легкі білі меблі, комп’ютери на столах, світло-сірі шпалери і занавіски, ворсисте килимове покриття на підлозі. Кілька графічних картин на стіні над низьким диваном і букетик конвалій на столі у жінки поруч з комп’ютером. Тоді була весна…

      – Мене звуть Ольга, я генеральний директор компанії, – промовила мініатюрна жінка. – Ми з Полом ознайомилися з вашим резюме. Думаю, ви нас влаштовуєте. Ви говорите французькою?

      Він кивнув, і вона одразу ж запитала його щось по-французькому. Він уже не пам’ятав, що саме вона питала. Він взагалі не пам’ятав подробиць розмови – тільки те, що це було швидко, по суті, по-діловому і в той же час досить людяно. Пол – комерційний директор компанії, він сидів за столом навпроти Ольги, – швидко пояснив йому специфіку майбутньої роботи. Його брали на посаду офіс-менеджера – Грег віддав би перевагу більш інтелектуальній роботі, і Ольга, безпомилково вгадавши тінь легкого розчарування на його обличчі, повідомила про реальну можливість подальшої кар’єри в компанії.

      – На високу платню одразу не розраховуйте, – сказала вона. – Спочатку, доки ми ще як слід не познайомилися, ви будете отримувати…

      І Грегові знадобилася вся його сила волі, аби втриматися і не засяяти по-дурному невтримною хлоп’ячою посмішкою. Тому що названа цифра в десять разів перевищувала усі вимріяні вдома розрахунки. У цю фантастичну цифру вкладалися кілька нових костюмів, абонемент у найкращий тренажерний зал, французькі парфуми для мами, кімната мало не в центрі міста, а наступного місяця, мабуть, перший внесок за машину… Саме ту. Темно-синю «Мазду».

      Ольга подала йому руку на прощання – неймовірно маленьку і тонку, з мініатюрними лакованими нігтями і вузенькою обручкою. На дотик ця рука здавалася залізною.

      А по сходах він плигав, як кенгуру, через три сходинки, ледве стримуючи бажання з’їхати вниз перилами. І вулицею – надворі, звичайно, яскраво світило сонце, – два квартали біг підстрибуючи, наче школяр. Квітували якісь дерева, і, відламавши обліплену рожевим цвітом гілочку, Грег подарував її першій зустрічній дівчині. Потім гайнув у «свій» бар, де не застав жодного знайомого і закотив самотню оргію з шести кухлів пива.

      Ейфорія не затяглася, її змінила робота – спершу нелегка, а потім, коли він вивчив структуру діяльності компанії, – досить рутинна. Поміж тим з’явилися нові приятелі, заводився роман з блондиночкою-комп’ютерницею

Скачать книгу