LITMIR.BIZ

Скачать книгу

плащі та й сіли собі перепочити, попоїсти й попити, та й пісні поспівати. На той час королева вже й втомилася і, втомлена, так на тих плащах і задрімала на зеленому моріжку біля прохолодного струмка, а всі інші, аби не тривожити її сон веселощами та піснями, відійшли подалі, на інший бік галявини. Аж раптом, де не взялася, із темного лісу виповзла велика-велика змія і непомітно підповзла до королеви та вжалила сплячу королеву в руку. Почувши скрик, усі кинулися назад, а першим був принц Риліан. І встиг він побачити ту велику-велику змію, зелену, наче й сама її отрута, що нишком плазувала геть до лісу. І вихопив тоді Риліан свого меча й кинувся за нею, та ліс був зовсім поруч, і в хащах та змія зникла, як і не було. Тоді кинувся Риліан до матері, а всі вже клопотали біля неї, та, ледве побачивши її обличчя, зрозумів, що всі ті клопоти даремні й що найкращі у світі лікарі – і ті були б безсиллі перед отрутою. А королева, поки ще була жива, усе намагалася сказати синові щось дуже важливе наостанок. Та губи вже не слухалися її, як він не прислухався, та так нічого й не зрозумів. Ось так вона й померла: від скрику й до смерті не минуло й десяти хвилин.

      Після того принесли мертву королеву додому до рідного замку, де невтішний король і Риліан, і вся-вся Нарнія гірко оплакували її сконання, бо не було в Нарнії леді ані мудрішої, ані витонченішої, ані привітнішої за неї. Та це було й не дивно, бо Каспіан, тоді ще принц, привіз собі наречену аж зі східного краю світу; подейкують, навіть у жилах її текла кров не звичайна, а зоряна.

      А як поховали королеву, то дуже Риліан за нею журився, а потім занадився на вранішній зорі сідлати вірного коня і мчати на північ на пошуки тієї підступної змії, аби вбити її і тим помститися кров’ю за кров. Ніхто йому не докоряв, хоча щоразу повертався він додому ледь-ледь пересуваючи ноги та з кожним разом зневірявся дедалі більше. Ось так промайнув місяць, аж раптом усі помітили, що з ним коїться щось дивне. В очах у нього застиг вираз, який буває лише у людини, яка щойно побачила видіння; так і кінь його – дарма що мав скакати мало не цілий день, а гарцював так, ніби його тільки-но вивели зі стайні.

      Одного вечора найближчий друг і наставник Риліана, ніхто інший, як лорд Дриніан, який, до речі, у тому славетному плаванні на схід був капітаном королівського корабля, не витримав та сказав тому от що:

      – Вашій високості треба вже припинити ганятися за невідомим змієм, бо немає звитяги в тому, аби покарати нерозумну твар, вона ж бо не людина, то ви гаєте свої зусилля на те, що не варте того.

      На це відповів йому принц:

      – Ах, мілорде, сьогодні вже сьомий день, як я про того змія і думати забув!

      – Тоді навіщо кожен день зрання ви вирушаєте в путь до північних лісів?

      – Бо я, мілорде, зустрів красу, якої ще не бачив світ, – засмучено мовив у відповідь принц.

      – Мій любий принце, – здивувався лорд Дриніан. – Зробімо ось що: як зберетеся завтра в дорогу, покличте й мене з собою, бо я такого дива теж не бачив.

      – Із нашим задоволенням, мілорде, – так сказав йому Риліан.

      Так

Скачать книгу