Зворотний бік сутіні - Дара Корній Зворотний бік

Скачать книгу

згаслі зорі на тлі мертвого сонця… І вона літала над світами, запалювала їх до битви, співала славу воїнам, кликала до перемоги, вела за собою… Так-так, колишня Птаха-Слава не просто омивала рани воякам, збирала їхні душі та відправляла до Божого дому, співаючи славу захисникам та мужності хоробрих, вливаючи у їхню кров віру велику і справжню у справедливість та перемогу світла над темрявою, сонця над стужею, дня над ніччю. Тоді вона очолювала ті битви. Із мечем у руці, в блискучих золотих обладунках, із крицею в серці, яке не мало ані жалю, ані співчуття до ворога. І тоді вона вперше побачила його.

      Світле військо вело жорстоку битву в цьому самому місці, над лісом. Вогняні стріли літали небом, земля була рясно полита кров’ю. Хтозна, чим би закінчилася битва, коли б не вона? Яма зі своїм воронячим військом небо дня перетворив на небо ночі. Темрява ковтала світло, Хаос допомагав темним, Радегаст із Палом скинули додолу Симаргла з Дажбогом, і ті, закуті в кайданки непрощенних проклять, конали внизу в муках, разом із велетами-людьми. Безсило кружляли у темних небесах світлі гамаюни, алаканости, сіріни, рароги і навіть жар-птиці, осліплені чорним вогнем чорного сонця чорного світу.

      Багато чарівних птахів тоді загинуло. Дана поливала рясно голови темних своїм магічним срібним дощем, який на темних душах залишає опіки, і ті нещадно печуть та кровоточать. Віли зі cвіту Чистого Неба вправно та трішки химерно грали на дримбах, уміло приголомшуючи супротивника, який глухнув від чарівного звуку цього інструменту. Але й цього було замало…

      Лідниця, жінка з крижаними очима та крижаним обличчям, дмухала таким холодом, що навіть повітря довкола, здавалося, замерзало. І зусилля світлих робилися слабкими. Пал запалював вогняні кулі з недобрим вогнем, які, потрапляючи на тіло, хоч і не пропалювали його, та робили вразливим. Бо пекучий біль прошивав своїми гострими стрілами єство. Біль був нестерпний. Навіть хотілося просто померти, тільки щоб не судомитися в пекельних муках. Морок, той самий, майбутній батько Стрибога, згущував темряву, робив її в’язкою на дотик і заковтував нею всі світлі почування і викрадав із серця добро. А ще ж були інші темні. Жорстокі, нещадні… Вій, Ніян, Навія, Худіч, Припекало та інші, інші, інші… Світлим вистачало сили на те, щоб стримувати натиск, але, здавалося, ще трохи – і темрява проковтне світло…

      І тоді на блискучій колісниці, запряженій трійкою баских коней, з’явився він – могутній і сильний. Він промчав, наче буревій небом, за спиною замість крил мав сагайдак зі стрілами та перекинутий через плече лук, а у кожній руці по мечу. І коли меч торкався меча, з нього вилітали смертельні блискавиці. І кожна з них завжди влучала в ціль. Син Сварога, блакитноокий, русявий, з мечами, які викував у небесній кузні спеціально для сина батько й омила божою росою мати Мокоша, прибув якраз вчасно. Темрява почала розсіюватися. Усі закляття, котрі посилали на голову Перуна вороги, легко опадали додолу, щойно торкалися якогось із його чарівних мечів. А захисти темної магії розбивалися блискавицями просто та невимушено.

Скачать книгу