LITMIR.BIZ

      Я ніколи не був злим хлопчиком, місіс Трелоні. Я вам присягаюся. Я не мучив тварин і не бив дітей, які були ще меншими за мене. Я був просто метушливим сірим мишеням, намагаючись пробиратися через своє дитинство так, щоб з мене не насміхалися й не знущалися, але успіху в цьому не досяг.

      Я хотів вступити до коледжу, але так і не зміг. Розумієте, все кінчилося тим, що я доглядаю людину, яка вчиняла мені насильство! Це майже кумедно, правда ж? У Ма трапився інсульт, можливо, через її пияцтво. Так, вона ще й алкоголічка, чи то була, поки могла дістатися до крамниці, купувати собі пляшки. Вона вже потроху ходить, але насправді не дуже. Я мушу допомагати їй дійти до туалету і підтирати, після того як вона «зробить свої справи». Весь день я працюю на низькооплачуваній роботі (я розумію, мабуть, це щастя – взагалі мати якусь роботу за такого економічного стану), а потім приходжу додому і доглядаю її, тому що єдине, що я можу собі дозволити, це щоб в робочі дні тижня на кілька годин приходила одна жінка. Отаке погане й дурне життя. Я не маю друзів і жодної можливості підвищення там, де я працюю. Якщо Суспільство щось на кшталт вулика, тоді я просто звичайний трутень.

      Врешті-решт мене це почало бісити. Мені почало хотітися, щоб хтось поплатився. Мені хотілося від-дячити ударом цьому світу, щоб змусити світ дізнатися, що я живий. Ви можете це зрозуміти? У вас коли-небудь траплялися такі почуття? Скоріше за все, ні, оскільки ви багата і, мабуть, маєте найкращих друзів, яких тільки можна купити за гроші.