Скачать книгу

      Василь Тибель

      Примари Пустомитського болота

      Пролог. Змова

       Тяжкі дощові хмари чіплялися за верхівки сосен і від того з них хвилями сипав дощ.  Лісова дорога  розкисла так, що перетворилася на суцільне місиво, та ляпавиця й не думала кінчатися. У лісі темніло. Не дивлячись на пізню пору, мжичку й холод, в’язкою стежкою йшло двоє людей. Закутані в чорні плащі, вони видавалися привидами. Обличчя подорожніх закривали темні каптури. Пройшовши лісом добрячий шмат дороги, вони зупинилися перед цегляною огорожею, що стала їм на шляху.  Попереду, в сутінках виднілись розвалини старого монастиря; які в таку пізню пору на звичайних людей наводили б жах, але, схоже, наші мандрівники були не з боязких. Перший, вищий на голову за свого попутника, підозріло оглянувся довкола й, обійшовши зачинені ворота, ступив у вилом, певне відомий тільки йому. Другий шмигнув слідом  за ним. Простуючи вглиб, по зарослій стежці, вони підійшли до занедбаного кладовища. Крадькома озираючись, пізні подорожні наблизилися до склепу із похиленим хрестом. Позеленілі від дощу й часу кам’яні стіни могильної споруди стояли зарослі бур’яном. Із одного боку чорнів отвір. Не довго думаючи, відважні мандрівники пірнули  в чималу діру і, майже, наосліп ступили на гвинтові сходи.  Внизу, десь  попереду, пробивалося тьмяне світло. Спустившись ще трохи, вони потрапили в досить просторий схрон, яскраво освітлений факелами. Посеред склепу стояв круглий кам’яний стіл, навколо якого гуртувалася купка людей у таких же, як і в прибулих, темних каптурах. Перше враження було, що тут зібрався гурт монахів на вечірню молитву, проте облич ніхто й не думав відкривати, а тим паче молитися – скоріше, тут пахло змовою.

      – Здається, зібрались всі, – промовив один із змовників, коли до них приєдналася наша двійка. – Можна розпочинати!

      До столу вийшов широкоплечий каптурник і підняв, щоб привернути увагу, ліву руку. Усі схилися в пошані.

      – Я, Великий Магістр, прибув сюди, попередити всіх братів ордену – час наближається! Скоро «Чорні саламандри» стануть володарями світу. Земля наступного літа потрапить у пояс астероїдів. Минула зустріч із цим поясом привела до загибелі динозаврів. Нове побачення буде набагато жахливішим. Один із астероїдів влучить у Місяць.  А вже те, що залишиться від супутника впаде на Землю. Це спричинить такі руйнації, яких планета Земля ще не знала.  Метеорити – Чуксулуб[1] у Мексиці й Бовтиський[2], на Україні, від яких загинули динозаври, виглядатимуть, у порівнянні із уламками Місяця, які впадуть на Землю –  тенісними м’ячиками. Такого збігу ми чекали шістдесят п’ять мільйонів років. Завадити цьому зіткненню можуть тільки «Білі саламандри», за допомогою нового «Джерела Мі», яке вони завчасно збудували на Місяці. Проте їхнє «Джерело» нічого не варте без «Каменю», хіба збивати груші в саду діда Охріма.

       Хтось із присутніх улесливо хихикнув. Каптурник грізно глянув у бік веселуна. В склепі знову запанувала тиша – тільки сопли під темними відлогами. Широкоплечий продовжував далі:

      – Земляни, поки що, не бачать «Вказівного пальця» – великого астероїда, що наближається до Місяця. Він закритий тінню від Юпітера, а коли помітять – зробити вже нічого не зможуть, їхні технології безсилі. «Білі саламандри» намагатимуться зупинити катастрофу. Ми повинні, за будь-що, завадити їм. Старий цар Саламандр, коли втікав від нашого гніву до землян, забрав  «Каменя» і надійно його заховав. Але люди не вміють зберігати таємниць, вони все записали в «Одкровенні». Кілька днів тому з Мізинського[3] музею наші брати викрали артефакт, якого нам недоставало – мамутовий бивень із нанесеною на ньому  картою. Тут є написи, які ми розшифрували за допомогою «меандрового орнаменту»[4]. Згідно із цим текстом «Камінь» заховано в могилі царя. Залишилося тільки її знайти. Тоді цим м’якотілим, хутряним ящіркам, із їхніми дурнуватими законами – любові до всіх, уже не допоможе навіть захисний щит, яким вони відгородилися від нас. Він зникне після  «Великого зіткнення» і ми зможемо спокійно захопити їхні підземні міста. Коли знищимо «Білих саламандр»,  тоді поставимо й інші світи на коліна. Увесь Всесвіт належатиме «Чорним саламандрам»!

      – А що буде з людством? – пролунало несміле запитання з темного  кутка.

      – Доля людства нас не хвилює. Нас цікавлять тільки «Білі саламандри» й їхнє «Джерело». Усі зрозуміли! – підвищив голос головний каптурник.

       Темні плащі покірно схилили голови.

      – Я найбільше покладаюсь на вас, брате Віт, –  продовжував старший, звертаючись до високого каптурника, що прибув останнім. –  Ви повинні знайти надійних людей і «науковця», який  зміг би знайти могилу. Саме на цій мамутовій кістці зашифроване місце поховання знаменитого Царя Саламандра. А ось  мідна таблички з клинописом, вона слугуватиме ключем до шифру на пульті керування земним «Джерелом Ze». Проте нам недостає іншої частини коду, друга табличка, згідно старинних текстів, знаходиться в хранителя «Одкровення», десь тут в монастирі. Ви повинні її дістати!

      – Так, Пане! Надіюсь, не підведу Орден і Великого

Скачать книгу


<p>1</p>

Чуксулуб – назва кратера на півострові Юкатан, у Мексиці. Діаметр кратера 180 км і глибина 900м. По версії вчених, саме цей кратер залишив метеорит, що знищив динозаврів, 65 млн. років тому.

<p>2</p>

Бовтиський – кратер в самому центрі України біля села Бовтишка, Кіровоградської області. Діаметр 20 км. Науковці сходяться на думці, що два метеорита впали одночасно.

<p>3</p>

Восени 1907 року на подвір'ї козака Кошеля з села Мізин було знайдено великі кістки. Новина швидко поширилася і зацікавила археологів. Як з'ясувалося згодом, тут знаходилося поселення давніх людей (кроманьйонців доби пізнього палеоліту)…

<p>4</p>

Меандровий орнамент – декоративна звивиста лінія, що є неперервною і формує мотив, що повторюється. Меандр був особливо популярний у стародавній Греції, де використовувався для прикрашання архітектурних елементів, у мозаїці, для прикрашання посуду. Меандри вважають про-свастикою індоєвропейців.

Одне з перших у світі зображень меандру відоме з кістяного браслету, знайденого під час дослідження палеолітичної стоянки поблизу села Мізин Коропського району Чернігівської області. Датується 18 000 р. до н. е.