ТОП просматриваемых книг сайта:
.
Читать онлайн.
Потім Кучук перевів погляд на Златку.
– Гарненькі! – прицмокнув язиком. – Ти чуєш, Чоро? За таких можна взяти в Стамбулі по копі золота! – Він, як і син, добре говорив по-українськи. – Або й по дві, клянусь аллахом!..Якщо ми їм не знайдемо іншого місця… – При цьому він ще раз пильно глянув на Стеху.
Чора промовчав, мабуть, не смів перечити батькові. А мурза нахилився з коня, пальцями взяв Стеху за підборіддя.
– Як тебе звати, красуне?
– Стеха, – тихо відповіла дівчина, благальне дивлячись на чоловіків, котрі напружено стежили за кожним рухом мурзи.
Вона боялася, що один їхній необережний рух може призвести до фатальних наслвдків. Але і Младен, і Ненко, і Якуб, ніби змовившись, мовчали, розуміючи, що зараз, в гарячу пору нападу, вони нічим не можуть допомогти ні Златці, ні Стесі, ні іншим Арсеновим родичам, а тільки зашкодити. Жорстокий Кучук не зупиниться перед тим, щоб знищити їх, аби лиш усунути перешкоду на шляху до оволодіння таким дорогим товаром.
Кучук заглянув у розширені від жаху очі Стехи, промовив:
– Гарне ім'я… – потім повернувся до Златки. – А тебе? Дівчина не відповіла і відвернулась. Мурза гнівно випростався в сідлі. Над головою раптово свиснула нагайка. Але наперед вискочив Яцько, затулив собою дівчину.
– Не смій бити, мурзо! – Хлопець зблід, витягнувся як струна. – Ти ж знаєш, що у нас жінок не б'ють!
Мурза притримав руку, здивовано витріщився на юнака. – Ти хто такий, рабе, що смієш мені перечити? – І шмагонув його по голові. – Хіба не розумієш, що й ці дівчата, і ти, і всі ви – то мій ясир! Хочу б'ю, хочу – заб'ю! – І він знову оперіщив хлопця.
Невідомо, чим би закінчилась для Яцька його сутичка з мурзою, коли б поява двох нових вершників не припинила її.
– Що тут трапилося? – спитав передній, осаджуючи баского білого коня.
Це був чоловік років сорока. Одягнутий у добротний дублений кожух з сивим коміром і такою ж окантовкою, чорноокий, горбоносий, він гордовито сидів у оздобленому сріблом сідлі, кидаючи навкруги з-під соболиної шапки бистрий погляд.
Мурза опустив руку з нагайкою. Його темне обличчя розпливлося в усмішці.
– Вітаю пана полковника! Нічого особливого не трапилося, провчив трохи одного раба, щоб чемніший був!
Яцько глянув на другого вершника, що прибув разом з красенем полковником, і впізнав у ньому Свирида Многогрішного. Від Арсена Звенигори хлопець уже знав, що колишній невольник, з яким йому довелося пасти овець у турецького спагії, став старшиною у війську Юрія Хмельницького, а тому, щоб не потрапити йому на очі, шмигнув у натовп і з-за плеча дідуся Онопрія став назирати: що ж буде далі?
Тим часом полковник швидко запримітив дівчат, що, зблідлі, налякані, стояли перед мурзою. Деякий час він пильно розглядав їх, у задумі крутячи лівою рукою невеличкого чорного вуса, потім повернувся до Свирида Многогрішного і кинув через плече:
– Цю