ТОП просматриваемых книг сайта:
Енн із Зелених дахів. Люсі Монтгомері
Читать онлайн.Название Енн із Зелених дахів
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Люсі Монтгомері
Жанр Детская проза
Издательство Стрельбицький Дмитрий Майєвич
Метью, на його власний подив, отримував задоволення від її щебетання. Як більшість тихих людей, він любив базік, якщо вони були готові говорити і не чекали від нього відповіді. Але він ніяк не чекав, що насолоджуватиметься суспільством маленької дівчинки. Жінки були не дуже приємні в спілкуванні, але дівчатка були ще гірші. Він терпіти не міг, як вони пробиралися бочком повз нього, з боязкими поглядами, неначе чекали, що він проковтне їх, якщо вони зважаться сказати хоч слово. Це була звичайна манера поведінки добре вихованої дівчинки з Ейвонлі. Але ця веснянкувата чаклунка була зовсім інша, і, хоча йому було досить важко, з його повільністю, слідкувати за її думками, він зауважив, що йому «здається, подобається її базікання». Тому він сказав, як завжди сором’язливо:
─ О, ти можеш говорити скільки хочеш. Я не заперечую.
─ Ой, я така рада. Я знаю, що ми з вами потоваришуємо. Це таке полегшення, говорити коли хочеться, і щоб ніхто не вказував, що діти повинні мовчати. Мені це говорили мільйон разів. І люди сміються наді мною, тому що я використовую вишукані слова. Але якщо у вас є незвичайні ідеї, то ви повинні використати незвичайні слова, щоб виразити їх, чи не так?»
─ Ну, це видається розумним, – сказав Метью.
─ Місіс Спенсер сказала, що на мій язик має бути підвішений замок. Але так не вийде. Мій язик закріплений тільки на одному кінці. Місіс Спенсер сказала, що ваш будинок назвали Зелені Дахи. Я її запитувала про це. Вона сказала, що навколо будинку росте багато дерев. Я дуже зраділа. Адже я так люблю дерева. А їх взагалі не було навколо дитячого будинку, тільки декілька бідних маленьких кущиків перед входом за білою огорожею. Вони самі виглядали як сирітки, ці бідні рослини. Мені хотілося плакати, коли я дивилася на них. Я говорила їм: «О, мої бідні! Якби ви росли у великому-превеликому лісі з іншими деревами поруч, а пухнастий мох і дзвіночки росли біля ваших коренів, і поруч протікав струмочок, і пташки співали у ваших гілках, то ви б розрослися, правда? Але ви не можете рости там, де знаходитеся. Я знаю, що ви відчуваєте, маленькі мої». Мені було шкода залишати їх сьогодні вранці. Люди прив'язуються до таких речей, чи не так? А поряд із Зеленими Дахами є струмок? Я забула запитати місіс Спенсер про це.
─ Так. Є відразу за будинком.
─ Чудово! Я завжди мріяла жити поряд із струмком. Але ніколи не думала, що моя мрія збудеться. Мрії не часто збуваються, правда? Але було б непогано, якщо б вони збувалися? Але зараз я почуваю себе майже щасливою. Правда, я не можу почувати себе зовсім щасливою, тому що – ну, ось якого кольору це, як ви думаєте?
Вона перекинула одну з її довгих блискучих кіс через худе плече і показала Метью. Метью не звик визначати відтінки дамських локонів, але в цьому випадку не могло бути сумнівів.
─ Це рудий, чи не так? – сказав він.
Дівчинка