Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников

Скачать книгу

и во все горло кричит дили-рдзе! (утреннее молоко!)

З номера газети «Кавказ» за 1851 рік

      Ранок. Близько десятої. Хтось опановує гру на фортепіано. Права рука – у першій октаві.

      Як не дивно, звук не дратує. Чи то учень не настільки бездарний, чи то… Та це ж синтезатор!

      З винаходом синтезаторів-самограїв сусіди майбутніх музикантів не посивіють так рано, як у часи стареньких, вічно розстроєних піаніно.

      На балконі навпроти молода мати ходить туди-сюди, штовхаючи візочок із нерухомим білим згортком. Раптом сувій оживає. Руки матері хапають це нове, переривчасте джерело звуку. У верхньому регістрі тепер уже обидві руки.

      – Мацо-они, малако, творог, яйца, зелень! – кричить жінка, яка розносить по дворах свіжі домашні наїдки.

      Тим, хто живе в італійських двориках, а не в дорогих готелях, сніданок подають одразу на стіл.

      – У вас є сир? – запитую.

      – Ні, сир не ношу. Сир заважкий… Мацо-оні, малако!.. – Усміхнена, вона продовжує соло.

      Купую банку мацоні – густого, як сметана, йогурту домашнього приготування.

      З гарячим грузинським хлібом, крихтою пряної сванської солі й селянським маслом – це найсмачніший сніданок, який лише можна собі уявити. Що ж до свіжого хліба, то в центрі міста його завжди можна купити в пекарні за рогом.

      Базар на Сухому мосту

      Щоранку дорогою в бібліотеку проходжу повз тбіліський «Сухий міст».

      Це найбільший сувенірний ринок на Кавказі, де розпродають залишки розкоші старовинних княжих родин, а також усілякий мотлох і релікти радянської доби.

      Упродовж останніх десятиліть сюди звозять стародавні кинджали (бутафорські й правдиві), шаблі, срібні ложки, глиняні горщики, портрети вождів і картини олією; перстеники, старі люстри, розібрані, продавані по скельцю тому, в кого немає грошей на новий світильник, або ж просто шкода розлучитися з пам’яттю.

      – Стариє афіши, пакупаєм стариє афіши!

      – Ордєна, мєдалі, ордєна…

      – Скільки? – запитує молода, збіса гарненька туристка, схожа на циганку, вказуючи на патронташ, що висить поруч із до дірок протоптаним килимом й мініатюрною дитячою залізницею марки Piko.

      – Шістнадцятий! – озивається власник товару.

      – Що – «шістнадцятий?» – дивується та.

      – Калібр, – відповідає він.

      Ось на дереві висять прадавні хевсурські обладунки та мечі, точнісінько як на старовинних дагеротипах. Поруч – блискучий набір інструментів сільського хірурга; грамофон із заіржавілим рупором і платівки до нього, що лежать поруч, на землі; платівки, котрі вже ніколи не гратимуть після років під палючим сонцем і проливним дощем.

      І раптом серед усього цього мотлоху – чудово збережена дерев’яна лялька в костюмі грузинського князя в чорній чосі та з маленьким кинджалом при боці.

      – Не знімай, що ти знімаєш тут?! Хочеш купити – купи, потім зніматимеш! Понаїхали тут, з фотоапаратами…

      – Скільки це коштує?

      – Для тебе – п’ятсот!

Скачать книгу