Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников

Скачать книгу

права поїхати просто так… – промовив я, дивлячись на Дато. На мить я згадав, у якому стані залишив душ у його готелі, і пережив несподіваний напад ніжності до господаря.

      – Ні, тепер уже не треба! – перебив Дато. – Забирай речі і йди до нього!

      Я подивився на нього здивовано.

      – Дато, в чому річ? Тобі що, не потрібні гроші?

      Останній аргумент мав би справити чудодійний вплив на будь-якого власника готелю.

      Цієї миті в розмову вступив Малхаз, жваво жестикулюючи, знову взявшись щось пояснювати.

      Я вже знав, що дозволити Малхазу розмовляти з Дато означає поставити під загрозу мої плани.

      – Годі сперечатися! – вигукнув я. – Дозвольте мені самому вирішувати, де ночувати!

      Але жоден з них вже не чув мене…

      Навколо зібрався невеликий натовп.

      Люди спостерігали мовчки, зосереджено, без тіні посмішки на обличчях.

      Я спробував втихомирити скандалістів. Обійнявши обох за плечі, я сказав: – Дато, я залишаюся! Малхаз, ми повечеряємо, а ввечері я повернуся до готелю… Гадаю, ніхто не заперечує?

      Відповідь здавалася абсолютно очевидною. Як може директор готелю (на вигляд розсудливий літній грузин) відреагувати на розумні аргументи, які до того ж обіцяють йому прибуток? Та певне ж – згодою!

      Але я помилявся…

      – Давай сюди ключі! – відрізав Дато.

      – Як це – «давай ключі?»

      – Давай ключі і їдь із ним, – безапеляційно заявив той.

      У цей момент до нас підкотила поліцейська машина з увімкненою блимавкою. Малхаз і Дато самі підійшли до вікон авто й почали щось пояснювати поліціянтам. Після розмови, що тривала кілька хвилин, останні поїхали геть.

      Я вирішив, що поява людей у формі втихомирила обох і грузинська гостинність візьме гору над дивними аджарськими традиціями палко ревнувати гостя до нових знайомих.

      – Що ж, Дато… – сказав я, дивлячись при цьому на Малхаза, – я відійду ненадовго поговорити з цією людиною… І потім повернуся до готелю.

      – Давай ключі! – пролунала відповідь.

      – Чорт забирай! Я ж ваш гість! – довелось ужити останній аргумент.

      Гість на сході вважається божественним посланцем. І Дато не міг не дослухатися такого аргументу! Ніколи раніше я не вимовляв нічого подібного вголос.

      Це був останній козир. Вимовити «я гість» в Грузії – все одно що сказати «це – твій обов’язок» солдатові, який відступає, або «я – твій батько» неслухняній дитині, або ж «ти – моя дружина», самі знаєте коли… Геть позбавлені сенсу ті суперечки, у яких вдаються до останніх аргументів.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

      Примечания

Скачать книгу