Шмагія - Генри Лайон Олди

Скачать книгу

в киселях. Маючи потребу в палітурках, навіть такі великі люди, як Просперо Кольраун і Серафим Нексус, прихильно терпіли, поки майстер викладав, смакуючи подробиці:

      – …Далі, пани мої, сушене відволожується, мнеться на тупому біляку, береться стругом, пушиться на біляку гострому й качається мерейною дошкою. Для виготовлення особливо великої шагрені, скажу я вам, додатково розгладжується склом або каменем…

      Зараз чаклун, відповідно налаштований, дивувався, чому Леонард Швелер такий мовчазний. Хвороба дружини підкосила гіганта? Навряд чи. Дружину майстер не надто шанував; подай-прибери, піди-принеси. Бувало, що й відлупцює. Цей бичок сидів обіч ліжка болящої жінки? «Поряд», якщо вірити доньці?! І з цієї причини не зустрів дорогих гостей, хоча міг втратити велике замовлення?! Легше Мускулюс повірив би звістці про раптове вегетаріанство людожерів гробниці Сен-Сен. Цей тиран допустив спадкоємця Шишмаря на час батькової відсутності «порядкувати в майстерні», як доповіла кривенька, – й не приголубив ляпасом улюблену дочку за зухвалі балачки?!

      Такого бути не може.

      Диво з див.

      – Як здоров’я вашої дорогоцінної дружини? – Мускулюс нарешті зважився на запитання.

      Майстер Леонард підвів на чаклуна погляд: начебто вперше побачив. Очі в чинбаря виявилися ясно-блакитними. На одутлому, похмурому обличчі ці очі були доречні не більше, ніж п’ятірня однорічної дитини на лапі кожум’яки. Відчуття було пронизливе: начебто сліпий прозрів – уперше від народження глянув на світ. Раптово Андреа зрозумів, що в Цетинки – батькові оченята. Тільки в дівчини блакить була весняна, рання, коли вмите небо відбивається в перших пролісках, а в батька погляд відсвічував зимовим днем, іскрами в заметах, сивиною в далеких хмарах. Але варто було в Леонардовому погляді, зазвичай схованому під кошлатими бровами, засвітитися тихій свечечці, як виразно ставало видно: так, батько й дочка.

      То невже треба було дружині злягти, щоб у чоловіка погляд почистішав?

      Чи то умився сльозою?

      Чаклунові стало ніяково. Ніби крадькома підглядав чужий сором.

      – Дякую, погано, – гучно відгукнувся майстер. – Зле Ясі. Спить увесь час.

      Він перестав жувати, додав дивно:

      – Це нічого. Я, що можу, роблю. Це нічого, пане мій.

      Більше, до кінця обіду, він не видав ні звуку. Якщо, звичайно, не брати до уваги плямкання й сопіння.

      SPATIUM I

      Сонет про сонет

      (зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

      Ридаймо, друзі, бо німа сонета!

      Дід з’їхав з глузду, зовсім, геть здурів,

      Мішок кісток – точніш, мосластих слів! –

      Вчорашній день, затерта вщент монета,

      Шахрайський чек. Як нежива планета,

      Він ще летить, але мільйон чир’їв

      Роз’їв печінку. Гострий зір орлів

      Не знайде там життя. День канув в Лету,

      За днем – і ніч. І кисень, що горів,

      Завісу зсунув. Кам’яна комета

      Живіша

Скачать книгу