Обитель героїв - Генри Лайон Олди

Скачать книгу

помічена в…»

      Гамір у коридорі Конрад почув за кілька секунд до того, як двері в кімнату з гуркотом розчахнулися. Обер-квізитор ледве встиг запхати листа на місце, зачинити стінну шафу, де стояла торбина, і відскочити до вікна. «Побачив, що двері прочинені, вирішив зазирнути – раптом злодюжка заліз?» Пояснення натягнуте, але, в цілому, прийнятне. Стара, щоправда, недовірлива…

      – Собака! Там собака! Великий! Величезний!

      До кімнати ввалилася божевільна веселка. Скуйовджений, рудий, веснянкуватий, зовсім незнайомий баронові здоровань гарячково намагався замкнути двері на клямку. У червоній блузі, підперезаній блакитним поясом, у шароварах густо-болотяного кольору, він вражав уяву. Жбурнув на ліжко брудну торбу й тремтів з переляку. Очевидно, боявся, що «величезний собака» увірветься слідом. Двері відчинялися назовні, собака ніяк не міг увірватися сюди, але здорованеві було не до логічних умовиводів.

      Засув танцював і вивертався з товстих пальців.

      На мить перервавши спроби, здоровань обернувся до Конрада.

      – Отакенний собацюра! – він емоційно розвів руки. Судячи з розмаху, собака вродився завбільшки з копицю сіна. Боягуз виглядав років на тридцять, але обличчя в ластовинні перекривив страх маленької дитини.

      Конрад підійшов і допоміг нещасному розібратися з засувом.

      Щасливо відсапуючись, здоровань рукавом витер із чола піт. І раптом з подивом уп'явся очима в барона, ніби вперше його побачив.

      – Що ти робиш у моїй кімнаті, добродію?

      Незважаючи на делікатність ситуації, барона почав розбирати істеричний сміх.

      – Ви впевнені, що це ваша кімната?

      – А чия ж іще?

      Вирішивши не уточнювати, у чиїй саме кімнаті вони обидва перебувають, Конрад продовжив гру «запитанням на запитання»:

      – Ви живете в цьому готелі, добродію?

      – Атож!

      – У яких апартаментах?

      – У цих!

      За правилами гри, той, хто відповів замість запитання твердженням, – програвав. Але рудий не вважав, що він програв.

      – Цифра на дверях ваших апартаментів яка?

      – Цифра? Н-не знаю… – здоровань миттєво втратив недавню впевненість. – А-а, цифра!

      Він просяяв, лунко ляснув себе долонею по лобі. Наче комара прибив.

      – Хазяїн сказав: номер одинадцятий на Чорній стороні. Це Чорна сторона?

      – Чорна. Тільки номер не одинадцятий, а восьмий.

      – Ох, блін катаний! Даруйте! Виходить, я до вас вломився… От лихо! Що ж тепер робити?

      – Напевне, йти шукати свій номер, – знизав плечима барон.

      – Справді! А собака?!

      – Ви впевнені, що він на вас чекає? Гаразд, я піду першим.

      Відсуваючи засув, Конрад почувався учасником дурнуватого фарсу. Лицар Ранкової Зорі визволяє жертву з лабетів Чорного Аспіда… Овал Небес! Передчуття справдилися. Втілений Аспід справді чекав у коридорі!

      Біля стіни, заклавши руки за спину, стояв стряпчий Фернан Терц.

      Із усіх можливих свідків негласного обшуку – найнебажаніший.

      – Що

Скачать книгу