Обитель героїв - Генри Лайон Олди

Скачать книгу

ви, але вкрай, украй підозрілий! Понавозив гору різних речей, іти не хоче, щось пояснити відмовляється! І брови супить, знаєте…

      Барон подивився у вказаному хазяїном напрямку – й не відмовив собі в задоволенні якийсь час вивчати поглядом власного камердинера, якого помітив відразу при вході. Любек, як завше, виглядав так, немов йому відомі всі таємниці Світобудови, від Найвищих Емпіреїв до ярусів геєни – але ні крихтою отих таємниць він нізащо ні з ким не поділиться.

      Навіть під тортурами.

      Люди, які носять жовті панчохи й модні підв'язки хрест-навхрест, вирізняються гранітною твердістю характеру. Це відомо кожній освіченій людині.

      – Ти пунктуальний, Любку, – порушив Конрад паузу, що затяглася. – Хвалю. Тільки я просив тебе привезти середній похідний набір. А не великий, чи, борони Вічний Мандрівець, повний.

      – Авжеж, справд-д-ді – заговоривши, Любек втратив дещицю зарозумілої загадковості. Він трохи заїкався, і чомусь здебільшого на літері «д». Сторонньому слухачеві здавалося, що камердинер кудкудакає, як курка над яйцем. – Звісно, серед-д-д-д… Середній. А потім з'ясується, що нашій світлості потрібні шкарпетки собачої вовни, бо різко похолод-днішало, улюблений плетений плед-д і пляшечка золотого рому «Претіозо». З фамільних льохів, д-д-дванад-д-д-дцяти років витримки. Або намітиться д-далека д-дорога, де ніяк не обійтися без саквояжа та набору притирань від метра Д-дефліо…

      – Мій камердинер Любек Люпузано власною персоною.

      – Ваш камердинер?!

      – Так. Він доставив сюди мої особисті речі.

      – А… навіщо, ваша світлосте, дозвольте поцікавитися?

      Спантеличений вигляд Трепчика-молодшого приніс баронові хвилину чистої радості.

      – Ви ж збиралися знову відкрити «обитель героїв» для пожильців? Із завтрашнього ранку, якщо не помиляюся? То навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? Я – ваш перший постоялець, добродію. Ви раді?

      Замість радості на обличчі почесного члена Гільдії Готельєрів відбилося сум'яття. Але, слід віддати хазяїну належне, упорався з ним Трепчик напрочуд швидко.

      – Ласкаво просимо, ваша світлосте! Залишитеся вельми, вельми задоволені!

      – Не сумніваюся…

      – Який номер бажаєте?

      – Найкращий, звісно.

      – До ваших послуг. Смію тільки зауважити, що на білій половині із завтрашнього дня ремонт…

      – Мене влаштує чорна половина. Я не марновірний. Сподіваюся, ваші чорні е-е… клієнти не дотримуються крайнього аскетизму?

      – Ні в якому разі! Суто між нами, номери Вечірньої Зорі істотно комфортабельніші… Будьте певні! Ось, прошу, запишіться в книзі…

      Барон вмочив гусяче перо в чорнильницю.

      – Апартаменти, де жили зниклі безвісти квестори, також зареєструйте на мене. Я сплачу повну вартість.

      – Д-д-даруйте, як же це?.. Т-та що ж… – хазяїн раптом став заїкатися на кшталт камердинера.

      – Аби чого не сталося. Ви добре зрозуміли, пане Трепчик? І всі – підкреслюю, всі

Скачать книгу