Обитель героїв - Генри Лайон Олди

Скачать книгу

зметнулися хмарою нижні спідниці та майнули, відкрившись випадковому погляду, точені щиколотки. Ну звісно, бельетаж, тут і схочеш, а ніг не поламаєш… Що, пане обер-квізитор, соромно, соромно…

      Обом має бути соромно.

      Бо перший біля крисюків опинився нудний стряпчий Терц.

      – Псування чужого майна, взятого без дозволу!.. Стаття «Про самоуправство», параграф…

      – Та пішов ти, штурпак…

      – Ой! Дядьку, ой! Ну ой же, кому кричу…

      – Братва! Шустримо! Сморчки на хвості!

      Зупинившись і відновлюючи подих, Конрад із задоволенням милувався, як стряпчий спритно тримає за вухо здоровенного крисюка, ватажка зграї. І виговорює за погані манери, через слово поминаючи кодекси, статті та параграфи. Крисюк погоджувався й волав. Такі діточки вдень у м'яча підібраною головою грають, а вночі з кистеньком виходять підпомогти родині на мілині безгрошів'я. Вухо – не та частина тіла, за яку їх можна тримати безкарно. Ти його за вухо, а він зігнеться в три погибелі й тобі самому певний артефакт відгризе.

      Чи стряпчим вони не відгризають?

      Чи стряпчі за вуха вправніше скубуть?!

      Четвертий тупик, як і передбачалося, виявився тупиком тільки за назвою. Зграя недолітків пирснула врізнобіч і розчинилася швидше за ложку меду в окропі. Допомогти дружкові, що трафив у лабети правосуддя, ніхто й не подумав: взаємовиручка тут була не в пошані. Якщо сморчки на хвості, значить, носи в дірки, хвости в щілини…

      – Дядьку, ну пусти… відірвеш же, клешнястий…

      Стряпчий закінчив виховну бесіду, здав лікторам зажуреного крисюка – той схлипував і світив розпухлим вухом, – а по тому обернувся до барона з вігілою.

      – Сподіваюся, ваша світлосте, ви дозволите мені додати це до опису?

      Стало добре видно: голова – ніяка не голова. Куля, вкрита суцільною брудно-бурою коростою, лише здалеку схожою на запечену кров. А волосся – трава з узбіччя, що поналипало поверх кірки. Різьбяр прикрасив кулю складним різьбленням: у заглибини набилася земля, де-не-де застрягли дрібні прутики.

      – А чи не забагато вас, добродію Терц? Куди не поткнуся…

      – Ви постійно ставите мені перепони, ваша світлосте! А в королівстві кояться жахливі речі! Якщо не вжити заходів, негайно та безбоязно…

      – Звольте без натяків!

      – Та які тут натяки!

      Стряпчий нахилився вперед, напружився, як перед стрибком. Конрад наче вперше побачив його обличчя: запалі щоки, сітка зморшок у кутиках очей, горбатий ніс із тремтячими крилами.

      – Навкруги злодії та шахраї, злодії та шахраї! Мабуть, ви в курсі, ваша світлосте, як крадієві Міхалю Ловчику в Бадандені руку привселюдно рубали? Честь по честі, із зачитуванням списку провин, на ешафоті! Відрубали, смолоскипом припекли й погнали втришия… А рука, значить, візьми й вирости заново, за тиждень. А все чому?

      Барон не знайшов що відповісти.

      Нісенітниця якась… абсурд…

      – А все тому, що в крадія Міхаля тінь особлива була! – стряпчий тріумфально тицьнув пальцем

Скачать книгу