Замогильні записки - Франсуа Рене де Шатобріан

Скачать книгу

отримано без зусиль; залишалося умовити дядька по материнській лінії, пана де Вовера, великого демократа, що заперечував проти весілля своєї племінниці з таким аристократом, як я, котрий насправді ним не був. Спочатку вирішили обійтися без його благословення, проте моя благочестива матуся поставила вимогу, щоб нас вінчав священик, який не склав присяги, а таке вінчання могло відбутися тільки таємно. Довідавшись про це, пан де Вовер нацькував на нас суддівських, звинувачуючи мене у викраданні нареченої та порушенні закону, а також посилаючись на те, що дід нареченої, пан де Лавінь, нібито геть втратив розум. Мадемуазель де Лавінь, ставши пані де Шатобріан, не встигла сказати мені навіть двох слів, як іменем правосуддя її розлучили зі мною і доправили до монастиря Вікторії, що в Сен-Мало – чекати на вирок суду.

      Насправді ні викрадання, ні порушення закону, ні інтриги, ні кохання тут і помину не було; від роману цей шлюб узяв тільки погану сторону – правдоподібність. Справа слухалася в суді, і шлюб було визнано законним. Оскільки голови обох родин дали згоду на шлюб, панові де Воверу довелося змиритися. Конституційний священик за відповідну мзду визнав перше вінчання дійсним, і пані де Шатобріан покинула монастир, де поряд з нею всі ці дні постійно була Люсіль.

      Я мав познайомитися зі своєю дружиною, і знайомство це дало мені все, чого я міг бажати. Не знаю, чи можна знайти розум більш витончений, ніж у моєї дружини: вона вгадує думку, що ще тільки зароджується в голові співрозмовника, вона вгадує слово, яке ще не злетіло з його вуст; обманути її неможливо. Обдарована своєрідним і світлим розумом, дотепна в листах і блискуча в розмові, пані де Шатобріан захоплюється мною, хоча не прочитала жодного рядка з того, що я написав; вона боїться виявити в моїх творах думки, які б не збігалися з її власними, або переконатися, що публіка не цінує мене по заслугах. Суддя вона упереджений, але досвідчений і справедливий.

      Вади пані де Шатобріан, якщо такі є, спричинені надміром її достоїнств; мої ж вади, які у мене, поза сумнівом, є, спричинені саме браком чеснот. Легко бути покірним, терплячим, люб’язним, безтурботним, коли ти нічим не дорожиш, коли все нагонить на тебе нудьгу, коли і нещастя і щастя ти зустрічаєш ображеним і образливим: «То й що?»

      Пані де Шатобріан краща за мене, хоча характер у неї не такий легкий. Чи можу я сказати, що мені нема в чому собі дорікнути щодо неї? Чи звідав я всі ті почуття до своєї дружини, на які вона заслуговувала і на які мала право? Чи дорікала вона мені будь-коли за це? Яке щастя стало їй винагородою за самовіддану любов? На неї обрушилися всі мої нещастя; вона зазнала на власному досвіді, що таке в’язниці за Терору, переслідування за Імперії, лихі часи за Реставрації, і всі ці випробування не були скрашені радощами материнства. Позбавлена дітей, яких могла б мати в іншому шлюбі і яких би до безтями любила; не будучи оточена пошаною і вдячністю, які ощасливлюють матір родини, коли кращі роки вже позаду, вона підійшла до порога старості бездітною і самотньою.

Скачать книгу