Антологія української фантастики XIX—XX ст. - Антология

Скачать книгу

у кишені, то одним махом розтрощив би його лису голову!

      Як і раніше, бавився він з приятелями, а коли йому нагадували пророцтво Дідка і називали Люцефугою, говорив:

      – Не науки дають чоловіку щастя, а фортуна; багато хто не прів над книжками, а живе у розкошах. Жити так, як хочеш, нічого собі не забороняючи, – ось про що я мрію.

      Минуло чотири роки. Батьки його померли, і Люцефуга вилетів у світ, як метелик у пошуках утіх і веселощів; він перелітав з квітки на квітку, збираючи тільки отруту; зустрів багато схожих до себе люцефугів і з радістю побратався з ними. Усе прикрішим і прикрішим було йому денне світло, він заплющував очі, спав цілий день, а вночі зі своїми приятелями грав у карти, а ті спритно звільняли його кишені від грошей і поволі доводили Люцефугу до злиднів. Вибрався він нарешті в світ, у велике місто. Там швидко знайшов знайомства і став учащати на різні забави, які вабили молодь. Там бувала і панна Аврелія, худа, тонка, бліда, порожня і легковажна, бо піклувалася тільки про те, щоб бути легкою, зграбною, майже безтілесною і вітром літати в салонах. Довгі безсонні ночі її минали на балах і гулянках. Вставала вона з постелі, коли сонце хилилося до вечора.

      Зустрів Люцефуга її на якомусь балі і узяв на око, понадто, що панна Аврелія мала власне село і великі гроші. Маєток і гроші – речі, звичайно, потрібні. Одного разу на світанку повернувся він додому, закрив вікна, але не міг заснути: Аврелія стояла в очах. О! Коли б він мав таку дружину, був би найщасливішим з людей, вічна любов і згода панували б між ними. А до того ж – маєток і гроші. І він вирішив що б там не було повідомити її про свою любов і просити її руки.

      Люцефуга добився свого, одружився з Аврелею. Любов і згода були між ними усю осінь і зиму. Час весело летів у театрах і на концертах, їздили на бали і самі приймали гостей. Він за своїм звичаєм грав у карти до самого світанку, а вона чарувала молодь легкістю в танцях, живим своїм характером і веселими розмовами.

      Весною вони приїхали у село, щоб вечорами прогулюватися під ясним небом, відпочивати у затінку лип і слухати солов’їного співу. Але, ах! Тією весною спіткали Люцефугу найбільші страждання і луснули всі його надії.

      Увечері, перед заходом сонця, вийшли вони прогулятися у полі. Небо було погідне, повітря тихе. Прогулюючись недалеко від лісу, розмовляли про своїх знайомих, а там і засперечалися. І коли Аврелія, доводячи свого, все більше злилася, несподівано зашумів ліс‚ і вітер засвистав над полем. Аврелія – ця легка повітряна істота – наче пір’їнка злетіла вгору і швидко, так що не можна було її стримати, піднімалася все вище і вище. І ось вже летить над березовим гаєм, чоловік дивиться на неї, заламуючи руки, і не знає, що йому робити.

      Аврелія летить разом з вітром, немов легкий метелик. Люцефуга біжить через поля, ліси і гори з надією, що, може, вона затримається де-небудь на вершині гори чи на високому дереві. Люди, що проїжджали неподалік, поглядали на це зі здивуванням. Одні сміялися, другі співчували Люцефузі, але ніхто не міг йому допомогти.

      Чоловік біг, поки міг бачити

Скачать книгу