LITMIR.BIZ

Скачать книгу

був упевнений у літаку, як ніколи в житті.

      4

      13 лютого 2013, 21:31 (UTC +1) Міжнародний аеропорт Париж-

      Північ 41 км на північний схід від Парижа, Франція

      «Лайно».

      За півгодини до закінчення зміни тридцятидев’ятирічний Ґастон Луї Лем’єр опустив слухавку на телефон і усвідомив, що через хвилину його робочий день обернеться на пекло. Француз зморщив лоба, вип’яв увінчане цапиною борідкою підборіддя й обвів утомленим поглядом своїх підлеглих, донедавна просто колег – не минуло місяця відтоді, як Лем’єра призначили старшим зміни. Чоловіки посхилялись над радарами і бубоніли в мікрофони, роздаючи інструкції пілотам, чиї літаки підлітали до аеропорту.

      Зрештою, скрипнувши від досади зубами, Ґастон оголосив неприємну новину:

      – CDG[24] щойно закрили.

      На мить у центрі управління повітряним трафіком, розташованому на найвищому поверсі диспетчерської вишки аеропорту Париж-Північ, запала в’язка тиша. Диспетчери із хворобливо блискучими від тривалого споглядання моніторів очима відволіклись від екранів.

      – Розтуди його… – долинуло з дальнього кінця овальної зали. Аеропорт ім. Шарля де Голля має на порядок кращу інфраструктуру, ніж Париж-Північ, просто так його не закриватимуть.

      – Ми на черзі? – спитав молодий хлопчина, що сидів навпроти Лем’єра.

      – Ні-ні, – замотав головою старший зміни, спираючись руками на стіл. – Не через погоду.

      Остання фраза справила ефект вибуху бомби.

      – Що сталося?!! – хором. У майже одностайний вигук диспетчерів уплелись голоси Жана Лебрюна, метеоролога, і Робера Паск’єра, що відповідав за наземні служби аеропорту. Якщо найбільший аеропорт країни припинив приймати рейси не через погіршення погодних умов, то це означає, що трапилося непоправне, найгірше з усього, що може скоїтися, – катастрофа.

      – Стоп! Стоп! Не гарячкуйте, – Ґастон Лем’єр поспішив заспокоїти колег; зморшки на лобі трохи розрівнялися. – Нічого серйозного. А320[25] «Австрійських Авіаліній» повело під час посадки і викинуло за межі посадкової смуги. У літака підкосилась передня стійка шасі, він проорав носом поле і зупинився. Вибуху не було. Через сніг навіть пожежа не зайнялася. Всіх пасажирів і екіпаж успішно евакуювали, жертв немає, але аеропорт щонайменше годину не функціонуватиме.

      Ґастон спробував витиснути губами посмішку, та вона згасла. Його колеги, схоже, не поспішали радіти, що інцидент у CDG обійшовся без жертв. Вони міркували про інше – про те ж саме, про що подумав Ґастон, поклавши трубку на телефонний апарат: незабаром почнеться пекло. Аеропорт ім. Шарля де Голля приймає 70 % рейсів, що прибувають до Парижа, і зараз ці 70 % треба кудись подіти.

      – І що тепер, шефе? – з абсолютно недоречним сарказмом у голосі запитав той же молодий хлопець, наймолодший диспетчер у зміні.

      Витримавши нетривалу паузу, Ґастон Лем’єр глухо вимовив:

      – Париж-Орлі Скачать книгу