ТОП просматриваемых книг сайта:
Острів Скарбів. Роберт Луїс Стівенсон
Читать онлайн.Название Острів Скарбів
Год выпуска 1881
isbn 978-966-14-0862-2, 978-966-14-7441-2
Автор произведения Роберт Луїс Стівенсон
Жанр Морские приключения
Серия Бібліотека пригод
Другого дня після батькового похорону, близько третьої години пополудні, я вийшов надвір і зупинився на порозі, заглиблений у похмурі думки. День теж видався похмурим, холодним і туманним.
Раптом я помітив людину, що повільно йшла дорогою. Вочевидь, це був сліпий, бо він стукав перед собою ціпком і над очима в нього висів зелений дашок. Закутаний у старий дірявий матроський плащ із каптуром, він здавався зігнутим від старості чи хвороби. Ніколи за все життя я не бачив більш відразливого та негарного обличчя. Зупинившись перед готелем, він голосно і протяжно, наче звертався в пустку, промовив:
– Чи не підкаже яка-небудь добра людина бідному сліпому, що втратив зір, відважно захищаючи нашу вітчизну – Англію, де і в якій місцині я зараз перебуваю?
– Біля готелю «Адмірал Бенбов», у бухті Чорного Пагорба, чоловіче добрий, – відповів я.
– Я чую чийсь молодий голос, – проказав сліпий. – Чи не подасте ви, мій добрий молодий друже, руку, щоб провести мене в будинок?
Я простяг йому руку, і ця жахлива істота з невидющими очима та співучим голосом вчепилася в неї, наче обценьками. Я так злякався, що хотів було вирвати руку, але сліпий одразу ж смикнув мене до себе.
– А тепер, хлопче, – сказав він, – проведи мене до капітана.
– Сер, – заперечив я, – не можу, слово честі, не можу.
– Ого! – засміявся він. – От воно як. Веди мене хутко, або я зламаю тобі руку! – І він так міцно стиснув мою руку, що я заволав від болю.
– Сер, – заговорив я знову, – адже я не за себе боюсь, а за вас. Капітан тепер дуже змінився. Він навіть за стіл сідає, вийнявши кортик із піхов. Інший джентльмен…
– Веди й не базікай! – урвав мої пояснення сліпий.
Я ніколи не чув такого лютого, різкого й огидного голосу, що налякав мене навіть більше, ніж погроза зламати руку. Я підкорився й повів сліпого прямісінько до їдальні, де сидів хворий і п’яний капітан. Сліпий вчепився в мене своєю залізною рукою і з такою силою спирався, що я ледь рухався під тим тягарем.
– Веди мене прямісінько до нього і, тільки-но ми зайдемо всередину, кричи: «Біллі, ось ваш старий друг!» Коли не послухаєшся, то я ось що зроблю.
І він так сильно стиснув мою руку, що я мало не зомлів. Нажаханий сліпим, я забув про свій страх перед капітаном і, відчинивши двері до їдальні, загорлав тремтливим голосом те, що мені наказали.
Сердешний капітан поглянув на нас, і весь хміль вилетів із його голови. На обличчі в нього з’явився навіть не переляк, а пекучий біль. Він хотів було підвестися, але, мабуть, йому забракло сил.
– Нічого, Біллі, не хвилюйся, сиди, де сидиш. Хоч я не бачу, але я чую все пречудово. Справа передусім. Дай-но свою праву руку. А ти, хлопче, візьми його руку за зап’ясток і піднеси до моєї правої руки.
Ми обидва скорилися вимозі сліпого,