LITMIR.BIZ

Скачать книгу

здала нам свою квартиру за 800 євро на місяць (криваві гроші, як вже потім з’ясувалося, але однаково ніщо порівняно з мінімальною ціною 1500 в Ліхтенштайні чи в сусідньому з ним австрійському селі). З усіма тими боа, жабо, блискітками, старими афішами, платівками, книгами й антикварними меблями. Атмосферно і доволі запилюжено, як на свіжоспечену нервову маму. Скільки разів я змушувала бідного Нормана пилососити й влаштовувати вологе прибирання – це притому, що всі речі акторки я акуратно накрила пластиком, – зараз і згадати страшно. Видно, тоді я йому й привила стійку ненависть до цього діла на все подальше життя.

      Пологи були важкими і довгими – ні йога, ні настрій все стійко витерпіти і максимально розслабитися нічого особливо не дали. Коли перестало допомагати Норманове читання вголос Буковскі в ароматичній ванній, на допомогу прийшов найкращий у Берліні анестезіолог, що, на моє щастя, тієї ночі чергував у нашій клініці. Подальші криваві подробиці закінчились щасливо – появою Кори, геть синьої, з великою, мов у Будди, головою з чорними кучерями і довгими закрученими віями, що викликали захват у всіх медсестер. Непогано ж так, ге? Перше, що чуєш про себе, прийшовши в новий світ, так це те, що ти красуня. А синій колір тобі дуже навіть пасує, ага.

      Якщо самі пологи анонсувалися як відносно недорогі, то кожен день перебування в палаті, де, до речі, дозволяється і таткові ночувати, коштував 600 євро. Ясно, що я, хоч і недосвідчена мама, та все ж українська. «Дівчино, вставай! – шепотіла мені на вухо рідна українська Жаба, – та ж невже ти сама памперси дитині не перебереш і їсти собі не звариш, економлячи по 600 євро на день?» Жабу я послухала: зібрали манатки, попрощалися з прекрасним лікарняним меню з його лососями й шпинатами, вдягли Кору в її найперший земний одяг, посадили в автокрісло і поїхали до нашого тимчасового дому. Кілометрів зо двадцять їхати, так що можна сміливо вважати це першою Кориною подорожжю зовні.

      Ю.

      Юні і не зовсім чорні археологи

      (вік мандрівниці – 2 тижні)

      «Я їбала, я їбала!!!» – кричала Кора в пісочниці.

      І поки широкий загал німів від обурення, я тихо позбирала лопатки й грабельки, що ними Кора загрібала пісочок, і ми швиденько вшилися…

      От всі полюють на золото катарів, щось там риють-розкопують, не свого шукають, а ми, чесні українці, зовсім навпаки. Не викопувати приїхали в катарський замок, давно омріяну Перапертузу, а закопувати. Та ще й не аби там що, золото якесь чи брильянти, а найдивовижніший, до кінця не вивчений, багатющий на цінні речовини зйомний людський орган, без якого наша поява в цьому світі була б неможлива. Плаценту.

      Моя барселонська викладачка йоги, вона ж дула – помічниця акушерки під час пологів, і кинула мені цю ідею. Не просто викидати плаценту на смітник – це за якимись їх глибинно-містичними поняттями важким гріхом би було, – а віддати її назад Природі з користю. Приміром, закопати її в землю й посадити коло неї дерево, і тоді це дерево буде споріднене з дитиною, що формувалася

Скачать книгу