Скачать книгу

змальовує у творах патріотичного спрямування «Біда – не біда», «Бій за переправу», «Олекса Яремчук з товаришами». Восени 1930 року Микола їде на Донбас дізнатися про роботи шахт. Знову – спілкування з різними людьми, спуск під землю, що згодом стало основою науково-фантастичного роману «Глибинний шлях». Крім реальних людей мав письменник і літературні джерела натхнення – захоплювався героями Жюля Верна і Джека Лондона.

      Серед численних зустрічей, які доля подарувала Миколі Петровичу, – щаслива зустріч з юною романтичною Ніною Кочиною, що невдовзі стала його дружиною. З любов'ю і теплотою згадує вона численні сюрпризи, які Микола час від часу влаштовував – «раптова» зустріч у потязі, що прямує на Кавказ, подорож літаком на виставу до Москви, замовлення вечері з ресторану: «Сюрпризи були в натурі Миколи Петровича. Він володів особливими уміннями – із звичайного зробити незвичайне, таке, що запам'ятовується на все життя».[6] Згадує дружина і про любов письменника до квітів: цикламени і фіалки у вазонах прикрашали вікна квартири, бузок ріс під вікнами, квіти дарували на зустрічах читачі, дарував він квіти дружині, та не просто, а з різноманітними сюрпризами. Так Ніна Володимирівна згадує такий випадок: «Я пам'ятаю приїзд Миколи Петровича з півдня. Виходячи із вагона, він подав мені чемодан. Я була трохи здивована цим жестом, але поклажу взяла. І тут здивувалася ще більше – чемодан ніби підстрибнув у моїй руці, таким він був легким. Вдома виявилося, що речі здано в багаж, а чемодан повен троянд, уміло спресованих у магазині. їх було дуже багато, вони заповнили тоді усі куточки нашої квартири».[7] Згадує Ніна Володимирівна й про те, як працював Трублаїні-письменник: міг довго виношувати задум, збирати матеріал, а потім сідав писати, і ніщо не могло його відволікти протягом трьох-чотирьох місяців.

      Микола Трублаїні був і прекрасним педагогом. Талант вихователя виявився і в опікуванні дитячими гуртками, й у вихованні власної дитини – доньки Наталки. Вважав, що дитину змалку треба привчати до самостійності, до переборювання труднощів, інакше виросте інфантильною і непристосованою до життя. У 1934 році у Харкові в Палаці піонерів та школярів було організовано «Клуб юних дослідників Арктики», який очолив Микола Трублаїні. Протягом першого півріччя Клуб налічував 300 членів. Микола Петрович підтримував зв'язок з полярниками О. Шмідтом, Е. Кренкелем. І. Папаніним, Є. Федоровим, М. Водоп'яновим, Р. Самойловичем, спілкувався з ними за допомогою радіограм, організовував зустрічі. Діти були розділені на загони за інтересами: географи, геологи, зоологи, зв'язківці, штурмани, льотчики, проводили дослідження з різних галузей, зустрічалися з учасниками експедицій, самі подорожували. Так у 1935 році була здійснена подорож за полярне коло, згодом відвідали Нову Землю, об'їхали навколо Скандинавського півострова. Згодом було створено «Клуб юних дослідників підводних глибин», вихованці якого після теоретичної підготовки здійснили подорож до Чорного моря

Скачать книгу


<p>6</p>

Томенко М.Д. Микола Трублаїні: біографічна повість. – К.: Молодь, 1989. – С 104.

<p>7</p>

Там само. – С. 107.