ТОП просматриваемых книг сайта:
Одного разу…. Ірен Роздобудько
Читать онлайн.Название Одного разу…
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-6918-0, 978-966-14-7572-3
Автор произведения Ірен Роздобудько
Жанр Публицистика: прочее
Звісно, ані красти, ані вбивати (ба, навіть брехати!) я не вмію апріорі. І тому, довідавшись, що в місті організувалась нова щоденна газета, я вирішила запхати свою «низьку самооцінку» куди подалі та сходити на прийом до головного редактора.
Але прийшла не з порожніми руками, а з проектом власного «розвороту», на якому мав бути нарис, інтерв’ю, коментарі фахівців.
…ось так і потрапила до «м’ясорубки»…
Гроші
Перед тим як піти далі, хочу «зістрибнути» ще з однієї дражливої теми. Ідеться про гроші.
І ставлення до них.
Взагалі-то, «грошове питання» ніколи не було для мене найголовнішим. Це просто папір, вигаданий людьми. Від нього багато чого залежить. Але, якщо подумати, за великим рахунком він не додасть тобі ані здоров’я, ані безсмертя, ані всього, що дає при народженні лише Бог.
Але коли ти починаєш нарешті заробляти – це досить приємно. Особливо після того, як живеш на смажених кабачках. У часи економічної кризи на початку 90-х, коли люди в універсамах жадібно вихоплювали з візків кавалки масла, а на полицях стояли лише пачки з гороховим супом, зі мною трапилася прикра подія, котра вплинула на мене майже так само, як і той епізод із «Розвіяних вітром», і змінила моє ставлення до власної аморфності.
Тоді до Києва на якийсь письменницький захід приїхала моя знайома поетеса з Донецька. Вона була набагато старша за мене, свого часу активно захищала мої «асоціальні» творіння на засіданнях літоб’єднання. Я пообіцяла заїхати до неї в готель із пляшкою вина і коробкою цукерок, а вранці побачила, що в моєму гаманці немає ані копійки! Навіть на проїзд у метро. Тоді я вчинила так, як прочитала у спогадах Ніни Берберової про Ходасевича: лягла в ліжко і накрилася з головою. Уявила, що мене – немає. Досі збереглося те відчуття сорому від власної безпорадності.
Так от, вперше й востаннє говорячи про «меркантильне питання», хочу поділитися першою і останньою ейфорією від того, як приємно працювати і заробляти. Особливо, якщо заробляєш тим, «на що вчився», а не торгуєш на ринку, маючи два дипломи (гадаю, це дуже прикра і досить поширена ситуація).
Першу «серйозну» зарплату я отримала у «ВВ». Але не одразу зрозуміла її «серйозність».
Уявіть таку картину. Вечір, довгі ряди на Шулявському базарі, я дістаю гаманець і, за давньою звичкою, вирішую, що купити: півкіло м’яса чи двісті грамів докторської ковбаси. І несподівано розумію, що можу купити одразу і те, й інше. А потім, із ще більшим здивуванням, роблю «відкриття»: і те, й інше, і п’яте, й десяте…
І… півлітровий йогурт у пластиковій скляночці!
І чорні вовняні колготки, і светр – не тоскно-сірий, а ось той – блакитний. І не тільки собі – а ще й усім близьким. «Дорогенька моя, – каже мені внутрішній голос, – а ти, виявляється, звичайна міщанка!» І я посилаю його куди подалі, далеко-далеко: в ліжко, під ковдру. Тепер я напевно знаю: якщо життя повернеться до мене тим боком, на якому немає очей, я запросто зніму з себе «глянцеву корону» (власне,