Тартарен Тарасконський - Альфонс Доде

Скачать книгу

величний і незворушний, склав протокол, звелів нав’ючити на верблюда лев’ячі останки і, наказавши позивачам та відповідачеві йти за ним, попрямував до Орлеанвіля. Там справу було передано в суд.

      Розпочалося довге, марудне розслідування!

      Після племінного Алжиру Тартарен Тарасконський хоч-не-хоч познайомився з іншим Алжиром, не менш дивовижним і не менш страхітливим – Алжиром міським, Алжиром судовиків. Він спізнався з пройдисвітами-стряпчими, що оборудують свої брудні справи в кав’ярнях, з розгульними суддями, білі краватки яких залиті дешевим шампанським, а папки з документами просякли духом абсенту, із судовими виконавцями, повіреними, адвокатами – з усією тією ненажерливою сараною, що обліплює гербовий папір і пожирає колоніста з усіма тельбухами, обдирає його листок по листку, мовби кукурудзяний качан…

      Насамперед належало з’ясувати, на чиїй території було вбито лева: на цивільній чи на військовій. У першому випадку справа підлягала розглядові в цивільному суді, в другому – Тартарен мав постати перед військовим трибуналом. Коли вразливий тарасконець почув слово «трибунал», він тут же із жахом уявив собі, як його розстрілюють під фортечним муром або кидають у темне підземелля…

      Найгірше було те, що в Алжирі ці дві території не досить чітко розмежовані… Минув цілий місяць біганини, метушні, клопотів, вистоювання під розпеченим небом біля дверей різних арабських установ, поки нарешті було встановлено, що хоча, з одного боку, лева було вбито на військовій території, проте, з другого боку, Тартарен у ту мить, коли стріляв, стояв на території цивільній. Отже, справа розглядалася в цивільному суді, і, за його вироком, наш герой мав сплатити збитки в розмірі двох з половиною тисяч франків, не рахуючи судових витрат.

      Де взяти такі гроші? Кілька піастрів, які вціліли після грабунку, вчиненого князем, давним-давно пішли на сплату гербового збору і на абсент для судовиків.

      Безталанний винищувач левів змушений був поспродати усю свою зброю: карабін за карабіном, рушницю за рушницею, револьвер за револьвером. Він продав кинджали, малайські кріси, кастети… Бакалійник купив у нього консерви, аптекар – залишки липучого пластиру… Навіть високі мисливські чоботи, і ті перейшли до тандитника, який поставив їх поруч із усілякими кохінхінськими дивовижами… А коли Тартарен сплатив усю суму, в нього залишилася тільки лев’яча шкура та верблюд. Шкуру він дбайливо запакував і послав до Тараскона бравому командирові Бравіда. (Про долю цього незвичайного трофея ви дізнаєтеся згодом.) Що ж до верблюда, то великий муж хотів з його допомогою дістатися до Алжира – проте не верхи, а продавши його й купивши квиток на диліжанс. Хіба це не найкращий спосіб подорожування на верблюдах? На жаль, продати верблюда ніяк не вдавалося – ніхто не давав за нього ані ліара.

      Однак Тартарен намірився будь-що добратися до Алжира. Він жадав чимшвидше побачити блакитну корсетку Байї, свій будиночок, свої фонтани, відпочити під білими пальметами своєї галереї, поки з Франції надійдуть

Скачать книгу