ТОП просматриваемых книг сайта:
Тартарен Тарасконський. Альфонс Доде
Читать онлайн.Название Тартарен Тарасконський
Год выпуска 1872
isbn 978-966-03-7142-2
Автор произведения Альфонс Доде
Жанр Зарубежная классика
Безстрашний тарасконець, спокійний і лагідний, мов Сократ, коли пив цикуту, до кожного всміхався й обзивавсь приязним словом. З усіма він поводився просто й привітно, так наче хотів, вирушаючи в далеку дорогу, залишити по собі найкращі спогади, а також щирий жаль. Слухаючи свого ватажка, стрільці по кашкетах утирали сльози, а декого – наприклад, голову суду Ладевеза й аптекаря Безюке – гризло каяття.
Позабивавшись у кутки, схлипували залізничні службовці. А знадвору до залу зазирали крізь ґрати тарасконці й вигукували:
– Хай живе Тартарен!
Нарешті вдарив дзвін. Під склепінням розлігся глухий гуркіт і пронизливе свистіння.
– У вагони! У вагони!
– Прощавайте, Тартарене! Прощавайте!
– Прощавайте всі!.. – пробурмотів великий муж і, підступившись до бравого командира Бравіда, в його особі розцілував свій любий Тараскон.
Потім він піднявся на приступку і ввійшов у вагон, повний парижанок. Побачивши цього дивного чоловіка, обвішаного карабінами та револьверами, дами отерпли від жаху.
XIV. Марсельський порт. Відпливаємо! Відпливаємо!
Першого грудня 186… року, ясного, теплого полудня, зчудовані марсельці побачили, як на вулицю Канеб’єр, залиту зимовим провансальським сонцем, вийшов терок, та ще й який терок! У Марселі, далебі, терків не бракує, але такого вони ще не бачили!
Ви, звичайно, вже здогадалися, що цей терок – не хто інший, як Тартарен, великий Тартарен Тарасконський! Разом зі своїми скринями зі зброєю, з аптечкою, з консервами він сунув набережною до пристані пароплавної компанії «Туаш», де стояв пакетбот «Зуав», на якому наш герой мав плисти туди.
У Тартаренових вухах ще й досі лунали оплески тарасконців, його сліпило південне сонце, п’янили пахощі моря, і він ішов, гордо підвівши голову, зі своїми рушницями за плечима, й замилувано дивився на марсельський порт – він бачив цей чудовий порт уперше. Нашому тарасконцеві здавалося, що він марить. Йому ввижалося, що він – Сіндбад Мореплавець, який блукає казковим містом із «Тисячі й однієї ночі».
Куди не глянь – скрізь густий ліс щогл і рей. Майорять прапори всіх держав: російські, грецькі, шведські, туніські, американські… Вздовж усієї набережної – кораблі із наставленими, наче багнети, бушпритами. Під бушпритами – наяди, богині, діви Марії та інші дерев’яні розмальовані статуї; кожен корабель названо іменем якоїсь із них. Усе це поточене, поїдене морською водою, все мокре, все запліснявіле… Де-не-де поміж кораблів видніє клапоть моря – наче широка муарова стрічка, закапана олією… Хмари чайок, що крізь плетиво рей здаються якимись химерними цятками на тлі блакитного неба… Всіма мовами перегукуються юнги.
На набережній, поміж ручаїв масної темно-зеленої води, насиченої содою, – вони текли від миловарень, – рояться митники, комісіонери, візники зі своїми двоколками, в які запряжені корсиканські коники.
Крамниці