Зелений Генріх - Готфрид Келлер

Скачать книгу

Більшість хлопчиків належало до старовинних родин потомственого бюргерства; деякі виглядали пещеними паничами і були дітьми знатних батьків, деякі – синами сільських багатіїв; але всі вони поводилися однаково самовпевнено, вирізнялися розв’язнішими манерами, а в іграх і розмовах один з одним користувались якимось міцно сформованим жаргоном, який приводив мене в цілковите здивування і розгубленість. Посварившись, вони відразу ж пускали в хід руки, нагороджуючи один одного дзвінкими ляпасами, так що мені було куди легше засвоювати нові знання, ніж освоюватися з цими новими звичаями, – а незнайомство з ними загрожувало мені всілякими негараздами та халепами. Лише тоді я зрозумів, наскільки сердечнішими були мої стосунки з тихими та лагідними дітьми бідняків, і я довго ще потайки навідувався в компанію моїх колишніх друзів, що із заздрістю і в той же час зі співчуттям слухали мої розповіді про нову школу і тамтешні порядки.

      І справді, кожен день вносив усе нові зміни в мій колишній спосіб життя. Вже здавна міську молодь вчили володіти зброєю, починаючи навчання з десяти років і закінчуючи його майже що в тому віці, коли юнаки йдуть на дійсну службу; проте досі ці заняття були справою скоріше добровільною, і якщо хтось не хотів, аби його діти їх відвідували, ніхто його до цього не примушував. Тепер же військове навчання було за законом поставлено в обов’язок усієї учнівської молоді, так що кожна кантональна школа одночасно являла собою військову частину. У зв’язку з цими войовничими вправами нас змушували також займатися гімнастикою, один вечір був присвячений розучуванню рушничних прийомів і маршируванню, а інший – стрибкам, лазінню та плаванню. Досі я ріс, як трава в полі, схиляючись і пригинаючись тільки з волі примхливого вітерцю моїх бажань і настроїв; ніхто не говорив мені, щоб я тримався прямо, не було в мене ні брата, ні батька, щоб зводити мене на річку або на озеро і дати мені там побовтатися; лише деколи, збуджений чим-небудь, я стрибав і скакав від радості, але ніколи не зумів би повторити ці стрибки у спокійну хвилину. Та мене і не тягнуло займатися такими речами, позаяк, на відміну від інших хлопчиків, що росли, як і я, без батька, я не надавав їм ніякого значення і вже за своїм темпераментом був занадто схильний до споглядальності. Зате всі мої нові однокашники, аж до найменших, стрибали, лазили по деревах, плавали, як риби, проводили цілі години на озері, й головною причиною, що змусила мене набути певної виправки та деяких навичок у гімнастиці, були, мабуть, їх глузування, – якби не вони, моє завзяття охололо б дуже скоро.

      Але мені судилося пережити ще більш глибокі зміни в моєму житті. У колі моїх нових приятелів не було жодного, хто не одержував би вдома кишенькових грошей, як правило, досить значних, – одним батькам це дозволяв їх достаток, інші просто трималися здавна заведеного звичаю і легковажно робили це напоказ. А привід до того, щоб витрачати гроші, знаходився завжди, оскільки навіть під час наших звичайних навчань та ігор, які відбувалися де-небудь

Скачать книгу