LITMIR.BIZ

      Кожен із них розмірковував над тим, що сталося, й жоден не знав, як порушити мовчанку. До того ж жоден не знав, що робити з отриманою інформацією.

      – Мені лише одне спадає на думку, – врешті озвався Кир’ях. – Цей псих так поспішав, що навіть не потурбувався про ручку, яка би добре писала. Ви можете розібрати, що це за літера? Її майже не видно. Так само, як і цю, – тицьнув пухким пальцем на те, що мало би бути літерою «д».

      – Та там і без того зрозуміло, що написано, – сухо відповіла Власта. – «Розгадайте».

      – Хтось хоче гратися, – сердито промовив довготелесий Льоша Войтюк, один із нечисленних оперативників, якого Єгор Скляр уважав своїм другом. Наймолодший з усіх чотирьох приятелів: лише кілька днів тому йому виповнилося двадцять вісім.

      За результатами графологічної експертизи[7], записку написав чоловік. Гострі кути літер свідчили про завзятість, непоступливість та різкий характер автора. Тільки вся ця інформація аж ніяк не допомогла у тому, щоб установити і впіймати особу, яка це послання написала.

      Нині для них з’явилося чимало викликів: довідатися, хто написав записку та привіз кінцівку; чию, власне, ногу привезли до міськвідділу й навіщо; яке відношення усе це мало до вбивства Скляра. І, звісно, найголовніше: хто вбив Єгора Скляра.

      Перехоплення невідомого, що привіз ногу, відбувалося не лише у місті, а й районі та області загалом. За попередніми даними, до поліції він приїхав краденим стареньким Renault, зайшов до міськвідділу зі складеною навпіл брудною тканиною на плечі, що імітувала мішок, і відразу продемонстрував «дарунок». Усе відбувалося тихо, він не зронив жодного слова, лише якусь мить мовчки дивився на чергових. Відтак спокійно вийшов і зник, залишивши

Скачать книгу