LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що політика – то справа складна, а тому стала обережнішою. Тепер я охочіше використовувала вислів «протестувати – справедливо», але відразу додавала, що ці слова слід розуміти у ширшому сенсі: державний апарат існуватиме значно довше, аніж ми собі уявляли, а тому треба якомога швидше навчитися керувати. Я не завжди була задоволена собою після тих зустрічей. Інколи я усвідомлювала, що мусила пом’якшувати власну позицію тільки для того, аби потішити Ніно, який сидів і слухав мене у задимлених від курива залах серед гарненьких іноземок мого віку чи навіть молодших. Часто я не втримувалася і перебільшувала, задовольняючи ті свої темні поклики, через які в минулому так гаряче сварилася з П’єтро. Особливо коли доводилося зустрічатися з жінками, які прочитали книжку і чекали від мене жорсткої критики суспільства. «Глядіть, не перетворюйтеся на поліціянтів для самих себе, – попереджала їх я, – адже боротьба точитиметься до останньої краплі крові і припиниться лише після нашої перемоги». Пізніше Ніно кепкував з мене, казав, що я, як завжди, перебільшую, і ми разом сміялися.

      Інколи вночі я пригорталася до нього і намагалася зрозуміти саму себе. Визнавала, що мені подобалося говорити сильні слова, якими я засуджувала компроміси партій та насильство держави. «Політика, – казала я йому, – така, про яку говориш ти і якою вона, напевне, є насправді, мене не цікавить, я залишу її тобі, я не здатна до такої діяльності». Та згодом, подумавши, додавала, що й до іншого виду діяльності я теж не здатна – того, до якого присилувала себе в минулому, тягаючи за собою дітей. Погрозливі вигуки демонстрантів мене лякали, такі самі почуття викликали агресивно налаштовані меншини, озброєні угруповання, трупи на вулицях, будь-яка революційна ненависть. «Мені треба виступати перед людьми, – зізнавалася я, – а я й сама не знаю, хто я і що я, не знаю, наскільки сама вірю у те, що кажу».

      Тепер, коли поруч був Ніно, мені вдавалося висловити найпотаємніші думки, навіть ті, які я раніше приховувала від себе самої, навіть свою непослідовність, свої слабкості. Він був таким упевненим, таким переконаним, мав чіткі уявлення щодо всього на світі. А я почувалася так, ніби понавішувала на безладний потяг до непокори, притаманний мені ще з дитинства, яскраві таблички з гаслами, аби лише справити враження на слухачів. Якось ми брали участь у демонстрації в Болоньї, влившись у войовничо налаштовану групу, що рухалася до центру вільного міста, і нас постійно зупиняла поліція, разів, мабуть, п’ять. Наведена на нас зброя, шерега поліціянтів перед машинами, перевірка документів, накази стати обличчям до стіни. Я тоді так перелякалася, ще більше, ніж попереднього разу в Німеччині: я була у своїй країні, говорила рідною мовою. Я розлютилася, знала, що треба мовчати і підкорятися, але замість цього почала репетувати. Сама того не помітивши, перейшла на діалект, вкрила лайкою поліціянтів, коли ті безцеремонно штовхнули мене. Страх і лють змішувалися в голові, і часто мені не вдавалося стримувати

Скачать книгу