Клуб «Мефісто» - Тесс Герритсен Джейн Ріццолі та Мора Айлс

Скачать книгу

їй про це брехати?

      – А чому б не сказати нам, де вона була вночі? Виникають запитання щодо того, з ким вона була. Чи цей дзвінок не був запрошенням.

      Фрост насупився.

      – Ти маєш на увазі те, що я думаю?

      – Незадовго до опівночі наш убивця шинкує Лорі-Енн Такер. Тоді телефонує О’Доннел. Вона стверджує, що її не було вдома, що дзвінок пішов на автовідповідач. А що, як вона була вдома? Що, як вони таки поговорили?

      – Ми телефонували їй о другій. Вона не відповіла.

      – Бо вдома її більше не було. Вона сказала, що була з друзями… – Ріццолі подивилася на напарника. – Що, як то був один друг? Один новісінький дружбан.

      – Та ну. Ти справді думаєш, що вона захищала б цього вбивцю?

      – Як на мене, вона на все спроможна. – Джейн відпустила гальмо й від’їхала від узбіччя. – На все.

      5

      – Не годиться так проводити Різдво, – сказала Анджела Ріццолі, зиркаючи на дочку з-за кухонної плити.

      На конфорках побулькували, клацаючи кришками, чотири каструлі, пара пасмами звивалася навколо вологого від поту волосся Анджели. Вона підняла кришку з каструлі й висипала в окріп миску домашніх ньоків. Їхнє булькання віщувало неминуче наближення обіду. Джейн глянула на безкінечні тарелі частування. Найгіршим страхом Анджели Ріццолі було те, що хтось колись вийде з її дому голодним.

      Сьогодні цього не мало статися.

      На столі ароматно пахнула орегано та часником запечена бараняча нога, поруч на пательні сичала картопля, здобрена розмарином. Джейн побачила чіабату та салат із томатів і моцарели. Самотнім внеском Джейн та Гебріела до цього бенкету став салат із зелених бобів. З-під кришок на плиті доносилися інші аромати, в окропі крутилися й булькали ніжні ньокі.

      – Чим тобі допомогти, мамо? – запитала Джейн.

      – Нічим. Ти ж із роботи, то посидь.

      – Хочеш, я натру сир?

      – Ні-ні, ти, певно, втомилася. Гебріел сказав, що всю ніч не спала. – Анджела швиденько помішала в каструлі дерев’яною ложкою. – Не розумію, чому ти й сьогодні мусила працювати. Це нерозумно.

      – Така в мене робота.

      – Але це ж Різдво.

      – Скажи це поганцям.

      Джейн дістала з шухляди тертку й почала натирати шмат пармезану. На цій кухні неможливо було сидіти спокійно.

      – А чому Майк та Френкі не допомагають? Ти, певно, весь ранок куховарила.

      – Та ти знаєш своїх братів.

      – Так, – пирхнула Джейн. «На жаль».

      У вітальні, як завжди, горлав з телевізора футбол. Крики чоловіків доєднувалися до ревіння стадіону – всі віншували якогось типа з пружним задком та м’ячем зі свинячої шкіри.

      Анджела швиденько оглянула бобовий салат.

      – О, на вигляд непогано! Чим заправляла?

      – Не знаю, це Гебріел готував.

      – Тобі так пощастило, Джейні. Твій чоловік уміє готувати.

      – Пару днів помуч татка голодом, і він теж навчиться.

      – Не навчиться. Так і змарніє за столом, чекаючи, поки обід сам до кімнати запливе.

      Анджела

Скачать книгу