LITMIR.BIZ

Скачать книгу

просто… Слухай, я читаю! Диви!

      І я попростував назад до своєї нори, щоб дістати книжку й показати їй. Вона роздивилась обкладинку, звіряючи її з моїм обличчям, наче то був паспорт. Задоволена, спробувала звестися на ноги, скривилася й знову завалилася на спину, і я спитав себе, чи варто запропонувати їй руку, як для рукостискання. Але цей жест здавався абсурдним, натомість я опустився навколішки біля неї та – що було, мабуть, не менш абсурдно – взяв її ногу, наче приміряючи на неї скляну туфельку: кросівка «Адідас» у блакитну смужку, на босу ногу, бліда шкіра. Я відчув поколювання свіжої щетини, чорної, мов залізна стружка.

      – У тебе там усе добре? – спитала вона, не зводячи очей із неба.

      – Так, лише хотів перевірити, чи… – з виглядом лікаря я обмацував ногу спритними пальцями.

      – Ай!

      – Вибач!

      – Скажіть мені, лікарю, що саме ви шукаєте?

      – Шукаю, де саме болить, а потім тицяю туди. Власне, я перевіряю, чи не стирчить із м’яса кістка.

      – То як?

      – Ні, все добре. Це розтягнення.

      – І я зможу колись знову танцювати?

      – Зможеш, – сказав я, – але тільки якщо справді захочеш цього.

      Вона розсміялася, дивлячись у небо, а я почувався таким люб’язним і задоволеним собою, що розсміявся теж.

      – Так мені й треба за те, що ношу це, – сказала вона, обсмикуючи джинсову спідницю вниз до колін. – Красуюся. Яка ідіотка. Краще мені повертатися. Можеш уже відпустити мою ногу.

      Надто раптово я випустив її і стояв поряд із дурнуватим виглядом, доки вона намагалася надати собі вертикального положення.

      – Є шанс, що ти міг би?..

      Я підняв її на ноги й подав руку, доки вона обережно торкнулася землі своїм гострим пальцем, знову скривилася, знову спробувала, а я тим часом намагався роздивитись її, ніби дивлячись при цьому в інший бік. Трохи нижча за мене, але не надто, шкіра бліда, волосся чорне й коротке, але з довгою гривкою, зараз закладеною за вухо, охайно виголена знизу потилиця, що надмірно підкреслює вигин її черепа, суворо й гламурно водночас – така собі Жанна д’Арк щойно із салону краси. Не думаю, що колись раніше помічав чиюсь потилицю. Крихітні чорні гвіздки в кожному вусі з двома додатковими дірочками для особливих випадків. Оскільки мені було шістнадцять, я зробив розсіяний погляд, аби приховати, що дивлюся на її груди, впевнений, що досі жодна дівчина не помітила цієї хитрості. Емблема, начебто «Адідас», на яскраво-жовтій футболці з дуже короткими рукавами, так, що на м’якій плоті зверху її плеча я розгледів шрам від БЦЖ, рифлений, як карбування на римській монеті.

      – Агов? Мені знадобиться твоя допомога.

      – Можеш іти?

      – Можу стрибати, але із цього небагато користі.

      – Хочеш, на спині підвезу? – мовив я, шкодуючи про це «підвезу». Мав бути якийсь крутіший термін. – Чи, ну, знаєш, як пожежник – на руках віднесу?

      Вона подивилась на мене, і я трохи випрямився.

      – Ти пожежник?

      – Я вищий за тебе!

      – Але я… – вона смикнула спідницю донизу, – гладкіша. Зможеш підняти власну вагу?

      – Авжеж! – я розвернувся і підставив свою спітнілу спину, клацнувши пальцями, мов автостопник.

      – Ні.

Скачать книгу