LITMIR.BIZ

Скачать книгу

переглянувся зі Софією, роздивився по хаті.

      – Ну, та що ми, Тадику, тут всі не помістимося чи що? Давай усе сюди!

      – А худоба?

      – І худобі місце здибеться…

      Добру годину під проливним дощем переносили, переводили, розміщали. Степанко через вікно дивився, як ведуть до їхньої хати коней, корів, тягнуть за ножку очманілу свинку. Троє промоклих до нитки дівчаток обліпили ще теплу піч. Геть знесилена і мокра Мариля впала навколішки перед образами:

      – Матка Боска Ченстоховська, на тебе вся надія! Єзус Христос, змилуйся над нами! – палко прошепотіла слова молитви, а в кінці додала: – Дякую тобі, Боже, що маємо добрих людей, які врятували нас!

      – Ходіть на горище, там поміститеся всі, – приставила Зося драбину.

      – Дякую тобі, Йване, – розчулений Тадеуш обійняв сусіда.

      – Добре, все добре, – поплескав Дідич чоловіка по плечку. – Так має бути, Тадику.

      Велика вода плавно сходила цілий тиждень, лишаючи по собі сірий в’язкий намул. Йван допомагав сусідам: стоячи по коліна у воді, рив канави, щоби стікала вода, вигрібав болото з хати. Зоська щовечора терпляче прала і розкладала на печі його єдині штани й сорочку. Степан відчув, що конче мусить виговоритися. Марцін дрімав у закутку загороди. Хлопець присів і погладив кота. Той розплющив очі й нашорошив вуха.

      – Знаєш, Марціне, так хочу, жеби ті сусіди забралися нарешті. Нині їхня Яська за столом узяла останню картоплину. Завжди мені її давали, – шепотів хлопчина. – І мама так на тих дівок чогось дивиться, як ти на сало, Марціне…

      Кіт ширше розплющив очі і вдарив хвостом.

      – Так, тобі це теж не подобається, знаю, – сумно перебирав руду шерсть малий. – А ще я зрозумів, що не хочу ні брата, ні сестри. Колись хотів, а тепер ні. Казав отець Ярко, що людей треба любити. Я люблю тільки Чесю, Марціне. Коли виросту, я з нею одружуся… Вона мене теж любить, тільки не показує того, – мрійливо мовив Степанко, а кіт розуміюче примружився. – Але я не можу заставити себе любити ні бридкого Петера, ні його дружків, ні наших сусідів… Я інакший, Марціне. Хочу бути як ти – сам по собі, – хлопець замовк.

      Велика чорна курка зробила найважливішу справу свого життя і негайно повідомила про це світу. До хліва зайшла Мариля. Озирнулася на двері: нікого. Схилилася над гніздом і забрала яйце собі. Не помітила Степанка. Малий сидів, нічого не розуміючи.

      – Дива, Марціне, дива… – тільки й вимовив.

      За три тижні літнє сонце змінило край до невпізнання: висока густа трава вкрила колишній намул біля річки. Височенні білі й фіолетові піраміди люпину зарясніли на пагорбах навколо, сотворивши квітковий рай. Товсті джмелі переспівувалися в ньому басовитими переливами. Худоба, задоволена теплом і пашею, доповнювала пасторальний пейзаж. У полях уже заколосився ячмінь. Хоч зерно його поки ніжне й водянисте, але Зося вже обвісила невеликими снопиками все піддашшя з сонячної сторони. Мовою сільського жіноцтва це називалося «крутити світом». І чого ті баняки прив’язані до жінок з народження? Кілька

Скачать книгу