LITMIR.BIZ

Скачать книгу

її в якогось букініста в Нью-Йорку. – Вона завагалася, і цього разу її погляд йому в очі був трішки довшим. – Це страшенно гарна книжка.

      – Дякую. Коли я беру її з полиці і переглядаю, сам дивуюся, як її взагалі надрукували.

      – Ви її часто берете?

      – Йой, але намагаюся відвикнути.

      Вона весело вищирилася до нього, і вони обоє розсміялися, від чого все стало природнішим. Пізніш він матиме можливість подумати, як легко це відбулося, як гладенько. Ця думка ніколи не була затишною. Вона наворожувала образ долі, і зовсім не сліпої, а озброєної на 100 % розумною прозорливістю і наміром перемелювати безпорадних смертних між величезними жорнами всесвіту для виготовлення якогось незнаного хліба.

      – Я також читала «Дочку Конвея». Мені вона теж дуже сподобалася. Гадаю, ви це чуєте повсякчас.

      – Надзвичайно рідко, – чесно сказав він.

      Міранді теж подобалася «Дочка Конвея», але більшість із кола приятелів, з якими він спілкувався в кав’ярнях, залишались ухильними в судженнях, а критики цей роман роздовбали. Ну, такі вони, критики. Геть сюжет, нумо мастурбувати.

      – Ну, а я навпаки.

      – А новий роман ви читали?

      – «Біллі сказав не здавайся»? Поки ні. Міс Куґан в аптеці казала, що це доволі безсоромна книжка.

      – Де там, у біса, вона майже пуританська, – сказав Бен. – Мова там груба, але коли пишеш про неосвічених селюків, просто неможливо… послухайте, можна, я пригощу вас морозивом з газованкою чи ще чимось? Мені самому оце страх як схотілося.

      Вона втретє перевірила його очі. Потім усміхнулася, тепло.

      – Звісно. Я залюбки скуштую. У Спенсера все чудове.

      Це було лише початком.

2

      – Це та міс Куґан?

      Бен запитував стиха. Він дивився на високу, сухорляву жінку в червоному нейлоновому фартуху поверх білої уніформи. Її трохи підсинене сиве волосся було укладене східчастими кучериками[19].

      – Так, вона. У неї є візок, з яким вона щочетверга ввечері ходить до бібліотеки і заповнює там цілу тонну формулярів-замовлень, зводячи з розуму міс Старчер.

      Вони сиділи на обтягнутих червоною шкірою дзиґликах біля апарата содової, він пив газованку з шоколадним морозивом, вона – з полуничним. Заклад Спенсера також слугував як місцева автостанція, і з того місця, де вони сиділи, крізь старомодну кручену арку було видно почекальню, де з валізкою між розставлених ніг самотньо сидів смутний молодик у синій формі військово-повітряних сил.

      – Не схоже, щоби він був радий їхати туди, куди йому треба їхати, правда? – промовила вона, простеживши за поглядом Бена.

      – Я так уявляю, відпустка закінчилася, – сказав той. Тепер вона спитає, подумав він, чи я сам служив.

      Але натомість:

      – Колись і я сяду на цей автобус рейсом о десятій тридцять. Прощавай, Салимове Лігво. Напевне, матиму такий само смутний вигляд, як у того хлопця.

      – Куди?

      – До Нью-Йорка, сподіваюсь. Подивитися, чи зможу

Скачать книгу