LITMIR.BIZ

Скачать книгу

своєму брату, що в Марка Петрі є повний набір пластикових монстрів «Аврори» – вовкулака, мумія, Дракула, Франкенштейн, божевільний професор і навіть Камера жахів[76]. Їхня мати вважала всі ці речі поганню, яка паскудить мозок, або чимось таким, і братик Денні моментально перетворився на шантажиста. Гнилий, авжеж.

      – Ти гниляк, ти це розумієш? – промовив Денні.

      – Розумію, – гордо відповів Ралфі. – А як це?

      – Це, як коли ти зелений і липкий, як шмарклі.

      – Пригнися, – сказав Ралфі.

      Вони вже спустилися до Кроккетового струмка, який неквапливо дзюрчав у гравійному ложі, утримуючи на своїй поверхні легенький перламутровий відсвіт. За дві милі на схід звідси він зливався з Теґґартовим ручаєм, який своєю чергою вливався до Роялової річки.

      Денні рушив через струмок по каменях, мружачись у гуснучому мороці, щоби бачити, куди ступає.

      – Я тебе турну! – радісно крикнув Ралфі в нього за спиною. – Стережись, Денні, я тебе турну!

      – Турнеш мене, а я тебе тоді турну на пливуни, сраченя, – відказав йому Денні.

      Вони дісталися другого берега.

      – Нема тут ніяких пісків-пливунів, – поглузував Ралфі, однак підсуваючись ближче до брата.

      – Йой? – зловісно запитав Денні. – Лише кілька років тому один хлопець загинув тут у пливуні. Я чув, як за це балакали ті старші чуваки, що зависають біля крамниці.

      – Справді? – перепитав Ралфі. З виряченими очима.

      – Йо, – сказав Денні. – Його затягувало на дно, а він верещав і репетував, а потім рот йому забило піском з пливуна та й по всьому. Рааааггггггхххх.

      – Нумо, – неспокійно промовив Ралфі. Було вже близько до повної темряви, і ліс повнився ворушкими тінями. – Давай заберемося звідси.

      Вони почали лізти вгору на берег, трохи ослизаючись на соснових гілках. Той хлопець, розмову про якого Денні чув у крамниці, був десятирічним Джеррі Кінгсфілдом. Можливо, він і потонув у пливуні з верещанням і репетом, але якщо це дійсно було так, ніхто його не чув. Він просто зник шість років тому в Мочарах, коли там рибалив. Деякі люди думали на пливуни, інші трималися думки, що його вбив якийсь сексуальний збоченець. Ті збоченці були повсюди.

      – Люди кажуть, його привид досі блукає в цьому лісі, – з усією серйозністю повідомив Денні, оминувши той факт, що Мочарі за три милі південніше звідси.

      – Не треба, Денні, – неспокійно попрохав Ралфі. – Не… не в цій темряві.

      Навкруг них таємничо потріскував ліс. Припинила свій плач дрімлюга. Десь позаду хруснула гілка, ледь не скрадливо. Денне світло вже майже пішло з неба.

      – Час від часу, – продовжував Денні лячно, – коли який-небудь малий засеря виходить надвір після темряви, той привид вихоплюється з-поміж дерев, лице в нього все зогниле і заляпане піском з пливуна…

      – Денні, ходімо.

      У голосі його малого брата чулося справжнє благання, і Денні перестав. Він уже ледве самого себе не налякав. Дерева стояли темні, згромаджуючи якісь сутності довкіл себе, ворушачись звільна під нічним

Скачать книгу