LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мій дорогий. Чого так споважнів раптом?

      – Чи нема чого, голубко? Ми найшлися, стали, як ти кажеш, «самими собою», ми щасливі, але, Ево…

      – Але що, голубе? Ми ж не скажемо нікому про нашу любов, наші заручини, правда? – притулилася до нього, як кітка.

      Він не відповів.

      – Юліяне? – і заглянула йому в очі.

      – Ти не сказала би нічого?

      – Я – ні. А ти?

      – Я – мужчина. Я відповідаю за свої вчинки.

      Вона помовчала хвилинку і додала тихше:

      – Мій батько не вибачить мені.

      – Саме батько… саме він.

      – Ево!.. – почули нараз близько неї захриплий голос бабуні.

      – Бабуню!

      Широка, мов надуте вітрило, з розпростертими з-під шовкової мантилі обіймами, наступала бабуня Орелецька просто на них.

      – Змилуйся, Ево, як можна мене так залишати! Я спала без надзору коло води і мало-мало не скотилася в глибінь, а ти пішла з паничем на прохід? Не подумала ти ані на хвилину, що мене могла і смерть коло води… Гніваюся, Ево…

      Бабуня сильно засопіла.

      – Не на прохід ходила я, бабуню, а в ліс, просто в «казку», і вертаємось звідтіля, як бачите. Успокійтесь, бабусенько, – успокоювала живо підхлібним голосом Ева. Юліян стояв мовчки.

      – Слава Богу, що вам нічого не сталося. Чи не чули ви, як ми співали? Півголосом, стуленими устами… Пан Юліян Цезаревич прийшов мене відшукати у «посольстві» від о. добродія…

      – І тепер прошу пань, – вмішався тут Юліян, – вертатись до хати. А що ми добродійку бабуню залишили на часок без огляду – це тільки моя вина.

      – Не беріть на себе вини, пане Юліяне, я, може, ще більше винна, ви хотіли вертатись, а я… – докінчила молода дівчина.

      Бабуня завернула припухлі від сну очі на молодця і всміхнулася ласкаво.

      – Ева – пустунка, хто її не знає! А ви, як поважний мужчина, не зчудуєтеся, що стара бабуня аж сюди зайшла, щоб у холоднім затишку під лісом передріматися. Такі більші прийняття парохіян вимагають багато труду, надзору, то й мене утома з ніг звалила, то мушу конче лягти, щоб себе сном скріпити.

* * *

      В хаті йшла забава між молоддю свобідно. Грали у «фанти» і напереміну танцювали. Коли бабуня й Ева з’явилися між гістьми, добрий настрій ще піднявся. О. Захарій повеселішав, бабуня Орелецька поплила у своїй фалдистій сукні між старші пані, якби щойно з другої кімнати вийшла, Юліян зайшов між чоловіче товариство. Він стежив очима за о. Захарієм, був блідий і поважний. Хотів з душпастирем на самоті поговорити кілька слів, але спочатку не було нагоди. Коли о. Захарій залишився на хвилину сам, він приступив до нього і заявив, що, коли буде можливо, він просив би висповідати його.

      О. Захарій подався, майже заляканий, крок назад.

      – Коли? – спитав.

      – Хоч би і нині, отче.

      – Тоді… – о. Захарій, приглянувшись молодцеві ліпше, спитав:

      – Що з вами, Юліяне…? Ви бліді чи хорі, чи, може, маєте з ким поєдинок?

      – Ні, нічого, я хочу свій останній тягар з душі зсунути.

      – А, так? – відповів душпастир вже спокійніше. – Ви сьогодні

Скачать книгу