LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не гідний! – сказав Шруб і неприродно посміхнувся. – Не нам же, прогульникам, давати премії – хай їх одержують достойні!.. у нас на заводі теж цього притримувались.

      Кравчук повісив на шию рушника й, ідучи до вмивальника, кинув:

      – І добре робили! Саме цього й треба притримуватись.

      – Чом там погано? Конешно добре, – сказав Шруб.

      – Тільки от рахуба з достойними. Одні й справді достойні, а інші так, тільки задницю начальству лижуть… за це їм і премія.

      Кравчук зупинився: Шрубове нахабство його завжди нервувало, зараз воно його обурило. Ясно ж, на що натякає «самомобілізований фронтовик»: мовляв, і він, Кравчук, не по заслузі дістає премію. Проте він нічого не сказав і тільки похитав головою.

      Ця невеличка сутичка (коли цю розмову можна так назвати) зіпсувала йому настрій на кілька хвилин і вже за сніданком голова йому працювала зовсім іншим напрямком.

      Вчора він бачив Олену Олександрівну. Зустрівшись з ним біля контори, вона так тепло з ним поздоровкалась, що він і зараз не міг цього забути. Вона була в чорній спідниці й білій блюзці і була така мила, як ніколи. Особливо вразили Кравчука її теплі очі: йому здалося, що тільки сьогодні вони так інтимно подивились на нього. Розмова, як і завжди, була коротенька, але розмова, можна сказати, незвичайна. Сьогодні Олена Олександрівна не питала, як далеко випередив його участок інші участки шахти, не питала про добич, – вона раптом поцікавилась, коли ж, нарешті, він одружиться.

      «Навіщо це їй знати? Хіба їй не все їдно?» І тут Кравчук думав, що, можливо, їй і не все їдно. Але коли він хотів пояснити собі, чому вона цікавиться його особистим життям, нічого пояснити не міг, і лише зідхав тим красномовним зідханням, що ним зідхають усі закохані.

      За обідом він мав розмову з сухим і низеньким Коробкою.

      – Побалакай з Остапенком, – сказав Коробка. – Шруб і сьогодні, здається, улаштовує п’янку.

      – Думаєш, що й коногона спокусить? – спитав Кравчук.

      – Як тут не думати, коли вже вдвох ходять!

      Вирішили поговорити з Остапенком, бо хоч він і обіцяв ніколи не зв’язуватись зі Шрубом, – слова свого міг не додержати: Остапенко був надзвичайно безвільною людиною.

      Покінчивши з коногоном, товариші перекинулись думками про добич, про неполадки тощо і натрапили на зовсім несподівану тему.

      – Чув новину? – раптом сказав Коробка. – Техрука переводять у інший район.

      – Якого це?.. Нашого? – спитав Кравчук і відчув, як йому зупинилось серце.

      – Та нашого ж!

      Кравчук навіть покинув їсти: так приголомшила його ця новина. «Чоловіка Олени Олександрівни переводять у інший район? Цебто Олена Олександрівна виїздить із виселка? Іншими словами, він днями мусить з нею розлучитися… навіки?»

      – Хто тобі сказав? – ледве стримуючи своє хвилювання, спитав Кравчук.

      – Чув я від завшахти! – вибійник положив ложку біля тарілки, відсунув від себе карафку з водою й, витерши вуса, додав: – Хіба гадаєш, що багато загубимо? На мій погляд таких,

Скачать книгу