Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів - Франц Кафка

Скачать книгу

дала йому принесений знизу пакунок із хлібом і ковбасою, бо ж він не обідав, нагадала, що він повинен повернутися не сюди, а до школи, і провела, тримаючи руку на його плечі, аж до вхідних дверей.

      Розділ восьмий

      Спочатку К. був радий, що не мусить більше спостерігати за метушнею служниць і помічників у теплій кімнаті. Надворі трохи підмерзло, сніг затверднув, іти стало легше. Але починало темніти, тож він пришвидшив ходу.

      Замок, чиї контури потроху ставали розмитими, був мовчазний, як і раніше; К. ще жодного разу не помітив там якихось ознак людської присутності. Певно, з такої відстані й неможливо було нічого розгледіти, але очі вимагали цього й не хотіли змиритися з нерухомістю. Часом К. дивився на Замок, і йому здавалося, ніби він бачить когось, хто сидить, мов закам’янілий, та дивиться поперед себе, не так заглиблений у свої роздуми і через це неуважний до всього довкола, як вільний і нічим не стривожений. Немов перебуває наодинці з собою, не відчуває присутності сторонніх, але раптом помічає, що за ним стежать, хоча це й не тривожить його спокою. Тоді погляд спостерігача не витримує і сповзає донизу, хоча залишається невідомим, наслідок це чи причина. Таке враження підсилилося сьогодні завдяки раннім сутінкам, – що довше він удивлявся вдалину, то менше міг роздивитися, то більше все тонуло в темряві.

      Коли К. підійшов до ще не освітленого «Панського двору», на першому поверсі відчинилося вікно, молодий товстий поголений чоловік у шубі визирнув назовні й залишився стояти у вікні. Він не відповів на привітання К. навіть легким кивком голови. Ні в коридорі, ні в шинку не було жодної душі, сморід пивних калюж на підлозі був іще неприємнішим, ніж раніше. У заїзді «Біля мосту» такого не траплялося. К. швидко підійшов до дверей, крізь отвір яких він минулого разу спостерігав за Кламмом, обережно натиснув на клямку, але двері були зачинені. Тоді він спробував намацати дірочку з корком, але, напевно, вона була надто добре захована, і знайти її виявилося не так просто. Він запалив сірник. І раптом його налякав крик. У кутку між дверима і шинквасом, біля пічки скулилася юна дівчина, вона дивилася на К. при світлі сірника заспаними очима, які вона ледь змогла розплющити. Очевидно, це була Фрідина наступниця. Але вона швидко опам’яталася, увімкнула світло, вираз її обличчя залишався роздратованим, доки вона не впізнала К.

      – О, пане землемір, – посміхнулася вона, простягнула йому руку й назвалася. – Я – Пепі.

      Вона була маленька, червонощока, з густим русявим волоссям, заплетеним у товсту косу, коротші пасма кучерявилися довкола обличчя. На ній була пряма довга сукня із сірої блискучої тканини, яка не дуже їй личила, а внизу по-дитячому стягувалася шовковим шнуром з петлею на кінці. Сукня заважала їй рухатися. Дівчина запитала, як там Фріда і чи не збирається вона незабаром повернутися до роботи. Це питання звучало доволі зловтішно.

      – Відразу після того як Фріда пішла, – сказала вона, – мене терміново викликали сюди, бо тут не може працювати хто-небудь. Досі я була покоївкою, але зміна ця не на краще. Тут потрібно багато

Скачать книгу