LITMIR.BIZ

Скачать книгу

щось-таки мусили відповідати… Та їм самим здавалося, що їхні відповіді здебільшого скидаються на жалюгідні відмовки.

      Справді, раніше їхньою великою, могутньою та єдиною батьківщиною був Радянський Союз, збірні команди якого зазвичай вигрібали спортивні нагороди мало не лопатами. Але з цим клятим путчем ГКЧП, з танками в Москві, з арештом і подальшим звільненням товариша Горбачова, з «парадом суверенітетів», «міжсобойчиком на трьох» у Біловезькій пущі та грудневим референдумом, як фінальною крапкою усіх подій, – великий СРСР раптом наказав довго жити, розвалившись на півтора десятки незалежних держав. Відтоді ще й року не минуло, отож на XXV Олімпіаді в Барселоні тепер вже колишнім радянським спортсменам дозволили виступати Об’єднаною командою. Але це разове рішення, а далі що ж?!

      Ні-ні, звісно ж, спортсмени завжди націлені на індивідуальне вивищення, навіть якщо йдеться про колективні види спорту: будь-яка команда завжди має капітана – безумовного лідера… Це висока честь, від якої не відмовиться ніхто… І все ж таки є нагороди індивідуальні, є й командні. Командний медальний залік також ніхто не скасовував. То як же з цим бути?! Це що ж виходить: на наступних Олімпійських іграх команда України змагатиметься… ну-у-у, наприклад – з командою РРФСР?! Чи з командою Білорусії?! А якщо тренер Касим Мансурович родом з Туркменії – як йому бути: в Києві лишатися чи додому їхати?! А його дружині Лідії Онисимівні куди подітися?! А їхнім дітям?..

      Як усе це можна розділити, розмежувати?! От як?

      Тим паче, що доки існував СРСР, то найкращі з кращих спортсменів з року в рік запрошувалися до Москви. Там усе концентрувалося, там були школи, там розроблялися методики і все таке інше – а тепер що ж?! Це Київ, приміром, тепер у якості Москви буде?! Ох, та це навіть не смішно…

      Взяти, наприклад, їхню легку атлетику: ну так, Ольга Бризгіна в забігу на 400 метрів та Інеса Кравець в стрибках у довжину, які цьогоріч виступали у складі Об’єднаної команди від України, вибороли срібні медалі… Але ж одна справа – це сяючі сріблом нагороди на тлі медального «букету» від дюжини дружніх радянських республік. І зовсім інша – якщо результат України розглядати виокремлено. Якась жалюгідна парочка всього лише срібних, а не золотих нагород – на що це схоже?.. Сором, та й годі. А далі що ж буде?!

      Звісно, всі ще дуже добре пам’ятали, як на межі 1980-х і 1990-х років той-таки Київ буквально атакували голодні натовпи з Воронезької та Курської областей, вимітаючи полиці продмагів буквально «під нуль». Тому-то й почали запроваджуватися різноманітні талони на всі види товарів, які тільки можна було уявити… З цієї точки зору, розмежування колишніх радянських республік виглядало благом.

      Але ж не з інших позицій!.. Бо життя не обмежується лише «хавчиком», одягом і взуттям, квартирами й іншими матеріальними благами. Є ще й такі поняття, як честь і достоїнство. Зокрема, спортивна честь… Як бути з нею?

      Ні у Касима, ані у Лідії готових відповідей не було. Одне зрозуміло: настали якісь нові реалії, в яких потрібно жити й робити свою справу.

      Жити, незважаючи

Скачать книгу