LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Проте дядька ці слова не переконали, він вочевидь був упереджений проти служниці і, хоч і не заперечував хворому, суворо дививсь, як вона підійшла до ліжка, поставила свічку на тумбочку, схилилась над хворим і, поправляючи подушки, шепотілася з ним. Дядько, незважаючи на хворого, підвівся і став походжати позаду служниці, і К. не здивувався б, якби він схопив її ззаду за одяг і відтягнув від ліжка. Сам К. спокійно приглядався до всього, адвокатова неміч була йому навіть на руку: він нічого не міг протиставити тій ревності, з якою дядько взявся до його справи, зате зрадів, побачивши, як і без його зусиль ця ревність угамувалась. Дядько знову заговорив, певне, тільки на те, щоб образити дівчину:

      – Панно, будь ласка, залишіть нас на хвилину, мені треба поговорити з приятелем про особисті справи.

      Дівчина, що й досі схилялася над хворим і саме розгладжувала простирадло під стіною, повернула голову і спокійнісінько відказала:

      – Пане, бачите, що він хворий і не може говорити ні про які особисті справи.

      Спокій дівчини становив разючий контраст із розгніваним дядьком, що йому спершу неначе аж заціпило, проте невдовзі слова знову лились розбурханим потоком. Дівчина, певне, повторила останні дядькові слова задля зручності вислову, проте неупередженому спостерігачеві вони могли видатись глумом, і дядько, звісно, підскочив, мов ужалений.

      – Кляте дівчисько! – загорлав він, проте від люті та збудження його крик був досить нерозбірливий. К. перелякався, хоча й сподівався чогось такого, і підбіг до дядька з наміром обома руками затулити йому рота. На щастя, за дівчиною підвівся на ліжку хворий, дядько похмуро скривився, ніби ковтнув щось огидне, і сказав уже спокійніше: – Ми, звичайно, ще не втратили розуму; чогось неможливого я б не вимагав. А тепер, будь ласка, ідіть!

      Дівчина випросталась коло ліжка, всім тілом обернувшись до дядька, і К. здалося, ніби він помітив, як вона погладила адвокатові руку.

      – При Лені можна казати все, – озвався хворий, і в його голосі безперечно вчувалось наполегливе прохання.

      – Ідеться не про мене, – пояснив дядько, – ця таємниця не моя. – І він обернувся, наче передумав говорити, проте часу на роздуми він, власне, й не мав.

      – Про кого ж тоді йдеться? – запитав адвокат кволим голосом, знову лягаючи на подушки.

      – Мого небожа, – відповів дядько, – я от привів його з собою. – І він представив: – Прокурист Йозеф К.

      – Ох, – куди жвавіше вимовив хворий, простягаючи руку К., – вибачте, я й не помітив вас. – Лені, вийди, – звернувся він до дівчини, що вже й не боронилась, і подав їй руку, немов у них попереду була довга розлука. – Отже, ти, – нарешті заговорив адвокат до дядька, що, вгамувавши свій норов, підступив трохи ближче, – прийшов не провідати хворого, а в справах. – Мабуть, у гостей сформувалося хибне уявлення про стан хворого, бо адвокат видавався тепер набагато дужчим, він увесь час спирався на один лікоть, що, певне, потребувало значних зусиль, і повсякчас смикав себе за пасмо посередині бороди.

      – Відколи

Скачать книгу