LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не зрозуміють. Та насамперед саме через те, що професії в них були різні, кожен мусив знов і знов розтлумачувати решті суть своєї роботи, бо всі ж вони були лише слабкі люди й не досить глибоко сприймали ті пояснення, а крім того, вони були добрі друзі й раз у раз вимагали тих пояснень.

      А ось історії про жінок вони, навпаки, розповідали не часто, бо коли Самуель особисто й любив ними посмакувати, то він не важився вимагати, щоб їхні балачки відповідали його вподобанням, хоча стара дівка, яка приносила їм пиво, частенько здавалася йому приводом для розмови. Одначе сміялися вони в ці вечори так багато, що якось Макс, повертаючись додому, сказав: цей вічний сміх, власне, навіює смуток, бо через нього забуваєш про всі серйозні речі, з якими кожен усе ж таки досить часто має до діла. Коли смієшся, то гадаєш, що для серйозного в тебе ще достатньо часу. Але це, провадив Макс, не так, бо серйозне ставить перед людиною, звичайно, вищі вимоги, і нема сумніву, що в товаристві друзів людина здатна відповідати вищим вимогам, ніж на самоті. Сміятися, казав Макс, треба в конторі, бо чогось більшого там і не зробиш. Ця думка була спрямована проти Роберта, що багато працював у своїй мистецькій спілці – завдяки йому вона аж молодшала – й заразом умів у старому помічати кумедні речі, якими розважав друзів.

      Щойно він починав, друзі полишали свої місця, обступали його чи сідали на стіл і реготали, а надто Макс із Францом, так самозабутньо, що Самуель переставляв усі склянки на сусідній столик. А коли всі четверо стомлювалися розповідати, у Макса несподівано звідкись з’являлася свіжа сила, він сідав за рояль і грав, тоді як Роберт із Самуелем вмощувалися поруч на ослінчику, а Франц, який у музиці не розумівся, сидів сам за столом і розглядав Самуелеву колекцію листівок з краєвидами або читав газету. Коли вечори ставали тепліші й вікно можна було залишати прочиненим, усі четверо охоче ставали край вікна й, поклавши один одному на плече руку, дивилися на вулицю, не вельми жвавий рух на якій не заважав їхній розмові. Тільки час від часу котрийсь із них повертався до столу ковтнути пива або показував на кучері в двох дівчат, що сиділи внизу перед своєю винарнею, чи на місяць, що саме трохи несподівано з’являвся, поки Франц нарешті казав, що стало прохолодно й пора причинити вікно.

      Влітку вони іноді зустрічалися в міському парку, сідали за столик ближче до краю, де темніше, чаркувалися один з одним і, посхилявши докупи голови, за розмовою майже не чули звуків духового оркестру, що долинали здалеку. Потім рівною ходою, рука в руці простували парком додому. Ті двоє, що йшли на краях, крутили тростинками чи збивали ними листя на кущах, Роберт закликав усіх заспівати, але співав потім сам за всіх чотирьох, а другий посередині почувався при цьому особливо затишно й безпечно.

      Одного такого вечора Франц, міцніше притиснувши до себе двох сусідів, сказав про те, як чудово бути разом, він, мовляв, просто не розуміє, чому вони збираються тільки один раз на тиждень, адже не важко було б улаштувати так, щоб бачитися

Скачать книгу