LITMIR.BIZ

Скачать книгу

як недорозвинений організм?

      – Цілком справедливо, – сказав Карамазов. – Саме тому я й вважаю себе за справжнього сина своєї нації.

      Лінгвіст уважно подивився на приятеля, спробував був зрозуміти його репліку й, не зрозумівши, махнув рукою.

      – Знову філософія! – сказав він незадоволено й потріпав по спині свого ловерака.

      Розмова зайшла в якийсь тупик, і друзі її припинили. Вони говорили на різних мовах, і тому продовжувати суперечку було зовсім недоцільно. Навіть недоцільно було й починати її, бо уважний спостерігач міг би зарані сказати, що вони ніколи ні до чого не договоряться. Знав це й Карамазов і навіть тішився з цього, бо більш серйозна розмова безперечно відбила б від нього й Вовчика – десятого чи то двадцятого з його недовговічних друзів. Він і зв’язався так міцно з лінгвістом тільки завдяки дитячим здібностям того приймати світ цілком безпосередньо.

      Познайомились вони три роки тому на міському стенді, і з того часу кожного літа їздять кудись на полювання. Вони використовують свою місячну відпустку в серпні місяці, і тільки зрідка, як-от у цьому році, дістають можливість побувати на Славуті і в липні.

      – Кого ти там визираєш? – спитав лінгвіст, коли Карамазов підійшов до вікна.

      – Як би тобі сказати, – раптом вимушено усміхнувся той. – Мені здалося, що десь тут недалеко пройшла Аґлая.

      Товариш Вовчик підкинув свої білі брови.

      – Яка це Аґлая? – спитав він. – Чи не думаєш ти грати ролю божевільного?

      – Поки що важко сказати, мій дорогий Вовчику… Це так звуть одну з тих дам, що ти з ними познайомився на пароплаві.

      – Так ти, виходить, уже знайомий з ними? Ну, і що ж?

      – Ну, і слухай. Саме в цей час чоловік тьоті Клави дрімає, дами мандрують до базару повз наш будинок.

      – Ця поінформованість мене рішуче зворушує, – із захопленням сказав лінгвіст. – Їй-богу, з тебе вийшов би не зовсім поганий льовеляс… І це, до речі, багато краще твоєї філософії.

      Карамазов підійшов до вікна. Спека раптом почала спадати, і з ріки прилетів свіжий вітрець. Якось химерно запахли абрикоси: запах був ніжний і нагадував чомусь старий Прованс і старомодні кабріолети. Тоді й дійсність враз перетворилась на стилізовані ніжно-голубі тони.

      – Добре! – сказав Дмитрій і легко зідхнув. – Тільки от що скажи мені, Вовчику: як би ти подивився на мене, коли б я покинув Ганну й зійшовся з однією з цих дам… саме з Аґлаєю?

      – Хіба ти вже встиг так далеко зайти?

      – За якісь два тижні я взагалі нікуди не міг зайти. Я питаю тебе, так би мовити… на всякий випадок.

      Товариш Вовчик так голосно й так несподівано зареготав, що навіть його ловерак підскочив.

      – От чудак! – скрикнув він. – Навіщо тобі робити це, коли ти можеш і не кидаючи Ганну… ну, як би сказати делікатніш… Ну, словом, використати її… цю дівчину. Мені здається й ця дівчина, коли вона не дура, погодиться на це.

      – А як Ганна? Вона, на твій погляд, теж погодиться?

      Лінгвіст не помічав, що Карамазов говорить з ним несерйозно, й тому так відповів:

      – Цього я тобі

Скачать книгу